Тоді як Санчо вклепався у свою пригоду, наш великодушний кабальєро підійшов до принцеси, щоби принести їй радісну звістку про її визволення, адже ченці, які звабили її й викрали, повтікали. Він навіть не подумав про те — о, сліпота шляхетності! — що, можливо, про жодне викрадення не йшлося, а дама просто подорожувала в товаристві тих ченців. І він попросив її сплатити йому борг вдячності за визволення — заїхати до Тобосо й розповісти Дульсінеї про все, що її вірний рицар учинив у її ім’я. Він спочатку зовсім не звернув уваги на біскайця, котрий заговорив до нього «ламаною кастільською і крученою біскайською мовою» — дуже ймовірно, хоч і сумнівно, що дон Санчо з Аспейтії розмовляв достоту так, як примусив його розмовляти Сервантес. Слова дона Санчо з Аспейтії часто цитують лише для того, щоби посміятися, хай навіть по-доброму та приязно, з того, як розмовляємо ми, біскайці. Не випадає сумніватися, що ми трохи припізнилися з вивченням мови Дон Кіхота й досі не навчилися розмовляти нею вільно й без проблем, попри те, що вже почали виражати нею свій дух, який досі був майже німий, як ви, певно, чули. Тірсо де Моліна[41] мав усі підстави сказати:
Але раджу вам послухати нас, коли ми навчимося узгоджувати наші слова з нашими щедрими справами.
Дон Кіхот, такий готовий назвати рицарем кожного, хто перед ним постане, відмовив у такій честі біскайцеві, забувши про те, що народ Басконії — принаймні це стосується всіх тих басків, яких я знаю, — за словами Тірсо де Моліни:
Хіба Дон Кіхот не знав про слова дона Дієґо Лопеса де Аро[44], які вкладає в його уста Тірсо де Моліна в першій сцені другого акту своєї п’єси «Обачність жінки»:
Певно, не знав він і того, що сказав Камоенс в одинадцятій строфі четвертої пісні своїх «Лузіад»:
У всякому разі, Дон Кіхот мав у своїй бібліотеці книжку «Араукана» дона Алонсо де Ерсілья-і-Суньїґа[45], біскайського кабальєро, і дослідження свідчать, що він не міг не прочитати таких рядків із пісні Двадцять сьомої:
«Не я кавалер?» — вельми слушно обурився біскаєць, і двоє Дон Кіхотів зійшлися в запеклому двобої. Про ту подію Сервантес розповідає нам вельми детально.
Тож на вимогу біскайця ламанчець відкинув списа, вихопив меча, затулився щитом і кинувся на супротивника.
Розділ IX
І розпочався незвичайний поєдинок, або «дивовижний двобій між хоробрим біскайцем і завзятим ламанчцем», як називає його Сервантес у заголовку свого дев’ятого розділу, надаючи йому всієї тієї значущості, на яку той заслуговує.
Бо тепер зчепилися у двобої суперники рівні, божевільний із божевільним: і складається враження, що вони погрожують небу, землі та пеклу. О видовище, яке можна побачити хіба що один раз у століття, видовище битви між двома Дон Кіхотами: Дон Кіхотом ламанчським і Дон Кіхотом біскайським, Дон Кіхотом рівнини й Дон Кіхотом зелених гір! Треба перечитати, як розповідає нам про ту знаменну подію Сервантес.
41
Тірсо де Моліна (Tirso de Molina), справжнє ім’я — Ґабріель Тельєс (Gabriel Téllez, бл. 1583–1648) — іспанський драматург доби Відродження, чернець ордену мерседаріїв, автор близько 90 п’єс.
43
Другий з уривків присвячено важливій для Унамуно проблемі своєрідності басків — етнічної спільноти, яка не зазнала романізації, як і не перебувала під владою арабів.
44
Дієґо Лопес де Аро — персонаж п’єси «Обачність жінки». Унамуно неточно вказує місце процитованого уривка, приписуючи його до сцени 1 акту II.
45
Алонсо де Ерсілья-і-Суньїґа (Alonso de Ercilla у Zuñiga, 1533–1594) — іспанський поет (народжений у Біскайї), учасник війни іспанців з індіанським племенем арауканів, присвятив цій війні поему «Араукана» (перша частина поеми вийшла 1569-го, а друга — 1589 року). Цитуються рядки 1–4 строфи 30 пісні XXVII «Араукани».