«Не я кавалер?» Я не кабальєро? Як було почути такі образливі слова біскайцеві й почути їх із уст Дон Кіхота? Ні, він цього знести не міг.
Дозволь мені, Дон Кіхоте, говорити від своєї крові, від своєї касти, від свого роду, бо лише йому я завдячую, хто я є і чого вартий, і йому також завдячую спроможність відчути сенс твого життя і твоїх діянь.
О земле моєї колиски, моїх батьків, моїх дідів і всіх моїх прадідів, земле мого дитинства й моєї юності, земле, де я знайшов подругу свого життя, земле мого кохання, ти — серце моєї душі! Твоє море і твої гори, моя Басконіє, зробили мене тим, ким я є; з тієї самої землі, з якої виліплені твої дуби, твої буки, твої горіхові дерева і твої каштани, з цієї самої землі було виліплено моє серце, моя Басконіє.
Якось хтось із роду Монморенсі[46] розмовляв із баском, і той Монморенсі роздратовано сказав моєму співвітчизникові, що їхній рід починається ще десь у восьмому, десятому або дванадцятому сторіччі, а мій баск йому відповів: «Справді?» Бо ми баски не починаємося. Ні, ні, ми не маємо початку. Ми, баски, знаємо, хто ми є, і ким ми хочемо бути.
Отже, ти бачиш, Дон Кіхоте, що перед тобою баск, який приїхав у твою Ламанчу і викликав тебе на бій за те, що ти не захотів визнати його кабальєро. І як можна, дивлячись на баска, і то родом з Аспейтії, не згадати про ще одного мандрівного рицаря, рицаря-баска й також родом з Аспейтії, Іньїґо Яньєса де Оньяса і Саенса де Бальда, з роду Лойоли, засновника Христового Війська? Хіба в ньому не знаходить свою кульмінацію вся наша порода? Хіба це не наш герой? Хіба ми, баски, не маємо права називати його своїм? Атож, він наш, дуже наш, він набагато більше належить нам, аніж єзуїтам. Іньїґо де Лойолу вони перетворили на Ігнатія Римського, а басконського героя — на єзуїтського кумира. А щодо нашого героя, то він зазнав поразки в битві з вини свого мула!
Мул дона Санчо з Аспейтії став дибки і скинув хороброго біскайця додолу, тому нам потрібно навчитися битися пішо. Отож біскаєць був переможений не тому, що рука в нього була слабшою або мужність меншою, а з вини свого мула, який, безперечно, не був мулом біскайським. Якби не той клятущий мул, то Дон Кіхотові довелося б кепсько, і він навчився б шанувати біскайську крицю та самих біскайців
Навчіться ж, мої брати по крові, битися пішо, щоб не залежати від упертого й скаженого мула, який носить вас своєю ходою і своїми дорогами, а не вашими чи моїми дорогами, не дорогами нашого духу, і який своїми ідіотськими стрибками завжди може скинути вас на землю, якщо Бог йому в цьому не перешкодить. Тож спішімося з цього мула, який не в нас народився й не в нас пасеться, і вирушаймо всі на завоювання царства духу. Ми ще не знаємо, на що ми спроможні в цьому Божому світі. Водночас навчіться одягати ваші думки в мову культури, розлучившись із тисячолітньою мовою наших батьків: негайно спинімося з того мула, і наш дух, дух нашої породи, почне обертатися в цій мові, в мові Дон Кіхота, почне обертатися в усіх світах, як уперше обернулася навколо Земної кулі каравела нашого Себастьяна Елькано[47], могутнього сина нашої провінції Ґетарії, сина нашого Біскайського моря.
І лише завдяки втручанню «викрадених» ченцями дам Дон Кіхот подарував життя донові Санчо з Аспейтії, взявши з них обіцянку, що той поїде навідати його Дульсінею. І дами пообіцяли, що дон Санчо неодмінно її навідає, і ми навіть маємо всі підстави припустити, що він міг потім безумно закохатися в неї, а вона в нього.
Розділ X
І підбіг Санчо до Дон Кіхота, цей Симон-Петро нашого кабальєро, і попросив у нього острів, на що так відповів йому його пан:
«Уважай, брате Санчо, що це була в нас пригода не острівна, лише перехресна, а в такій нічого путнього не здобудешся, хіба що голову собі розсадиш чи вуха одбіжиш».
Ой, Петре, Петре, або, точніше кажучи, Санчо, Санчо, і коли ти збагнеш, що не острів, не якась влада на цьому світі, а слава твого пана, вічна любов має бути твоєю винагородою? Але плотський Санчо повернувся до свого мула з поклажею і зі страху перед Святою Германдадою[48] став просити свого пана, щоб вони заховалися в якійсь церкві. Але «ти бачив коли чи де читав, — запитаємо ми в нього разом із Дон Кіхотом, — щоб мандрованого рицаря за смертовбивство до права тягли?» Той, хто зберігає закон у своєму серці, перебуває понад тим законом, який диктують люди; для того, хто кохає, не існує іншого закону, крім любові, і якщо за свою любов він когось уб’є, то хто звинуватить його за це? Крім того, Дон Кіхот наділений такою владою, що може не одного Санчо не лише від Германдади, «а й од самих халдеїв одзволити».
46
Монморенсі (Montmorency) — один із найдавніших у Європі аристократичних родів, відомий ще з IX століття. Монморенсі набули слави своєю аристократичною пихою. Це прізвище стало синонімом людини, яка надмірно вихваляється своїм походженням.
47
Хуан Себастьян Елькано (Juan Sebastián Elcano, 1476–1526) — мореплавець, 1519 року вирушив у плавання разом із Фернаном Маґелланом. Тільки каравела Елькано «Вікторія» повернулась 1522 року до Португалії, здійснивши навколосвітню подорож. Елькано народився в селищі Ґетарія, що розташоване у провінції Ґіпускуа, неподалік від Аспейтії.
48
Санта Ермандад (Santa Hermandad) — середньовічна інституція, бойовий союз міст на захист своїх свобод. Пізніше цим іменем називалася також поліція інквізиції.