Як і ти, я часто переживаю хвилини ностальгії за звичаями Середніх віків; як і тобі, мені хотілося б жити тим судомним життям, яким жило наше тисячоліття. Якби ми змогли донести до свідомості людей, що якогось дня, скажімо 2 травня 1908 року — через сто років після того, як пролунав перший заклик до незалежності[17], — колишня Іспанія померла назавжди, що цього дня нас остаточно приборкали та розділили, мов ягнят, то вже 3 травня 1908 року, і я вірю в це, стало б найбільшим днем у нашій історії, світанком нашого нового життя.
Але всі ми перебуваємо у стані нікчемного животіння, цілковитого нікчемного животіння. Ніщо ні для кого не має анінайменшої ваги. І коли хтось намагається порушити ту чи іншу проблему, виділити те чи інше питання, то це пояснюють або прагненням до якоїсь особистої вигоди, або бажанням виділитися й прославитися.
Навіть божевілля перестали в нас розуміти. Якщо бачать божевільного, то вважають, що він має свій інтерес і свої підстави так поводитися. Усіх цих нещасних тепер наділяють своєрідним розумом бéзуму. Якби наш сеньйор Дон Кіхот воскрес і повернувся в нашу сьогоднішню Іспанію, то й за його шляхетною маячнею стали б убачати якийсь другий намір. Якщо хтось осуджує зловживання, бичує несправедливість, карає брутальність, то раби запитують себе: а щó він у цьому шукає для себе? До чого він прагне? Одні думають і кажуть, що він робить так для того, щоб йому заткнули рота золотом; інші запевняють, що він поводиться так під тиском підлих почуттів і низьких пристрастей мстивого або заздрісного характеру; ще інші — що він прагне наробити якомога більше шуму і щоб про нього більше говорили, тобто з чистого марнолюбства; ще інші — що він шукає, як йому найвеселіше згаяти час, тобто зі спортивного інтересу. Залишається тільки пожалкувати, що не так багато людей захоплюються спортом подібного зразка!
Зверніть увагу й відзначте собі. Дивлячись на будь-який акт великодушності, героїзму, безумства, всі сьогоднішні тупі бакаляри, парохи та цирульники не можуть додуматися ні до чого ліпшого, як запитати: навіщо він це робить? І коли їм здається, що вони відкрили причину, яка спонукає його до цих дій, — незалежно від того, збігається чи не збігається справжня з тією, яку вони припускають, — вони кажуть: он як! він зробив це задля цього чи задля того. Оскільки та чи інша річ має якусь причину свого буття, і вони її відкривають, то ця річ втрачає для них усяку цінність. Для цього їм і служить логіка, їхня свинська логіка.
Кажуть, розуміти — означає прощати. І ці жалюгідні люди потребують розуміння, аби прощати те, що їх принижує, те, що ділами або словами кидає їм в обличчя їхню нікчемність, не кажучи їм про неї.
Вони дійшли навіть до того, що по-дурному запитали, навіщо Бог створив світ, і відповіли самі собі: задля Своєї слави! І ця мудра відповідь наповнила їх глибокою втіхою і глибоким самовдоволенням, нібито цим йолопам відомо, а що ж то таке — Божа слава.
Усе, що робиться тепер, робиться на потім. Нехай мені дадуть будь-яку нову ідею про будь-яку річ, і вона мені скаже, навіщо вона потрібна.
Щоразу, коли в мене виникає якийсь новий задум, щось, на мою думку, дуже потрібне, не бракує людей, які мене запитують: «А що потім?» І я вважаю, що на таке запитання можна відповісти тільки ще одним запитанням. І коли мене запитують: «А що буде потім?», мені залишається тільки відповісти: «А що було раніше?»
Не існує майбутнього; ніколи не існувало майбутнього. Те, що називають майбутнім, — одна з великих побрехеньок. Справжнє майбутнє — сьогодні. Що буде з нами завтра? Нема жодного завтра! Що відбувається з нами сьогодні, тепер? Ось єдине запитання, яке має сенс.
А щодо сьогодні, то всі ті жалюгідні людці дуже задоволені з того, що вони сьогодні існують, а цього їм досить. Існування, чисте й голе існування, заповнює всю їхню душу. Вони не відчувають, що є щось більше, ніж існування.
Але чи існують вони? Чи насправді вони існують? Я так не думаю, бо якби вони існували, якби існували насправді, то страждали б від свого існування і не вдовольнялися б ним. Якби вони реально і по-справжньому існували в часі й просторі, то страждали б через те, що не перебувають у вічному й нескінченному. І це страждання, що є не що інше, як страждання Бога в нас, Бога, який страждає в нас тому, що почуває себе замкненим у нашій скінченності й у нашому світському бутті, це божественне страждання примусило б їх порвати всі ті нікчемні логічні ланцюги, якими вони намагаються прив’язати свої нікчемні спогади до своїх нікчемних надій, ілюзію свого минулого до ілюзії свого майбутнього.
17
2 травня 1808 року в Мадриді розпочалося повстання проти військ Наполеона, що поклало початок Війні за незалежність (1808–1814) і переросло в Першу іспанську революцію. Водночас розпочався рух за незалежність від Іспанії в її американських колоніях, що врешті призвів до втрати контролю над заокеанськими територіями. 2 травня є також святом громади Мадрида, і 1908 року воно було особливо помпезним: у ньому навіть узяв участь король Альфонсо XIII (саме через виступ проти нього Унамуно відправили в заслання). Можливо, автор тут натякає на те, що, попри все, відродження Іспанії так і не відбулося.