Але Санчо, плотський Санчо, був більше налаштований поспати, аніж слухати пісні, не знаючи про те, що пісня має властивість навіювати сон.
Розділи XII і XIII
Саме тоді козопас Педро розповів Дон Кіхотові історію Хризостома й Марсели після короткої пересварки, коли вчений кабальєро кілька разів поправив кілька слів пастуха. Не станемо заперечувати, Дон Кіхот ставав дещо безцеремонним, коли йшлося про порушення літературного стилю.
Потім кабальєро поїхав подивитися, як ховатимуть Хризостома, що помер із кохання до Марсели, і коли він туди їхав, то зустрівся з Вівальдо й поговорив із ним про мандрівне рицарювання, професію якщо й не таку вузьку, як у ченців-картезіанців, то не менш потрібну, аніж вона, у світі, де лише приклад чогось недосяжного для більшості людей може навчити тих-таки мандрівних рицарів ставити перед собою вищу мету за ту, якої вони спроможні досягти. Так забіги коней, які слугують лише для виведення бігових коней, підтримують чистоту кінської породи, не допускаючи, щоби благородних тварин запрягали возити підводи або крутити корбу. Й обидві професії, а саме та, котра просить у неба благо для землі, і та, котра на ділі справджує те, чого вони просять, створюючи зі списом у руці Царство Боже, про настання якого ченці просять у своїх молитвах, однаково потрібні. «Ми немовби служителі Бога на землі, знаряддя його правого суду», — додав Дон Кіхот.
А чи, бува, не в тому, нещасливий кабальєро, корінь усіх твоїх подвигів, а разом із тим і твоїх невдач, що ти взяв на себе благородний гріх, через який ти хотів привести до слави свою Дульсінею, повіривши в те, що ти — служитель Бога на землі й знаряддя його правого суду? Це був твій прабатьківський гріх і гріх твого народу: колективний гріх, у безчесті та злі якого ти взяв участь. Твій народ також, зарозумілий кабальєро, повірив у те, що він служитель Бога і знаряддя, яким Він здійснює на землі Своє правосуддя, і заплатив дуже дорого за свою самовпевненість, і досі дорого платить. Він повірив у свою богообраність, і це наповнило його невиправданою гординею.
Але хіба ти мав якісь підстави не бути в цьому переконаним? Хіба не всі ми служимо Богові і правимо за ті знаряддя, якими Він здійснює на землі Своє правосуддя? І хіба переконаність у цій істині не є також тим надійним засобом, який очищає й ушляхетнює наші дії? Замість намагатися зробити щось відмінне від того, що ти зараз робиш, воюючи проти свого звичаю, переконай себе, що в усьому тому, що ти робиш, доброму чи поганому, як на твій погляд, ти є служителем Бога на землі та знаряддям, яким Він вчиняє правосуддя, і твої діяння відразу стануть добрими. Оцінюй їх так, ніби вони приходять від Бога, й у такий спосіб ти їх обожниш. Якщо той бідолашний чоловік, якого так звана природна зіпсутість або поганий характер перетворюють на бич для його ближніх, зуміє переконати себе, що цей бич укладено йому в руки Богом, то ті самі якості, що їх приписують його поганому характерові, почнуть здаватися йому добрими й позитивними.
Не варто надавати надто великого значення жалюгідному критерію, який примушує нас оцінювати людські дії за їхніми зовнішніми наслідками й тією тимчасовою шкодою, якої вони завдають тому, хто від них потерпає. Намагайтеся збагнути їхній внутрішній сенс і зрозуміти, яка глибина почуттів, думок і любові вміщується в тій істині, яка проголошує, що шкоду, завдану зі святими намірами, треба шанувати більше, аніж благо, спричинене порочними намірами.
Тебе ображають, народе мій, стверджуючи, що ти накидáв іншим свою віру вогнем і мечем, а сумний факт полягає в тому, що було зовсім не так, насправді твоя мета полягала не в тому, щоби комусь нав’язувати свою віру, а в тому, щоби відібрати золото в тих людей, які його накопичили: ти йшов грабувати, а не воювати за віру. Якби ж ти ходив у далекі краї лише з метою поширити свою віру… Я повстаю проти того, хто приходить з мечем у правій руці і книгою в лівій, прагнучи спасти мою душу супроти мого бажання, але, зрештою, він турбується про мене, і я для нього людина; але для того, хто приходить лише з наміром відібрати в мене мої монети, дурячи мене всілякими брязкітками та дрібничками, такий чоловік не вважає мене ні своїм клієнтом, ані своїм парафіянином, ані своїм покупцем. Сьогодні ми багато міркуємо про це і прагнемо до суспільства, в якому панував би досконалий порядок, і ніхто не міг би кривдити інших, але приходимо до того, що в нас ніхто не чинить зла, але й добре себе ніхто не почуває. Які жахливі умови життя! Який кошмар під тихою зеленню! Яке спокійне озеро затруєних вод! Ні, ні й тисячу разів ні! Бог помістив нас у світ, у якому всі почуваються добре, попри те, що всі чинять зло; світ, у якому люди, засліплені любов’ю, завдають одне одному штурханів і в якому всі ми мовчки страждаємо через те зло, якого ми несамохіть завдаємо іншим. Умій бути великодушним і нападай на свого брата; бий його і через ці удари передай йому свій дух. Існує щось набагато інтимніше, аніж те, що ми називаємо мораллю, а поліція має справу лише з тими проблемами, які стосуються законодавства; існує щось набагато глибше, ніж Десять заповідей, які є таблицею закону, всього лише таблицею, — і таблицею закону! Існує дух любові.