Ви скажете мені, що не можна почувати себе добре, не творячи добра, і що добрі діяння проростають, немов ізі ґрунту, з добрих почуттів, і тільки з них. Але я вам заперечу, пославшись на Павла з Тарса[53], що я не роблю того добра, яке хочу робити, а роблю те зло, якого не хочу робити, і додам, що ангел, який спить у кожному з нас, має звичай прокидатися, коли його будить звір, і, прокинувшись, він оплакує своє рабське становище і своє нещастя. Скільки добрих почуттів проростають із поганих діянь, на які штовхає нас звір!
Далі Дон Кіхот став говорити з Вівальдо про те, що мандрівні рицарі припоручають себе своїй дамі раніше, аніж припоручають себе Богові, й навів йому аргументи, про які вичитав у книжках, про те, що не можна бути мандрівним рицарем без дами серця, «бо як небові властиво і притаманно зорями сяяти, так само рицареві любити: в жодному романі ви не знайдете рицаря без кохання, а якби де й вихопився такий, то ніхто його й не вважав би за справедливого рицаря, а всі мали б за якогось виродка, що до фортеці рицарства не через браму ввійшов, а через загорожу, як злодій чи гультяй, перескочив».
Зверніть тут увагу на те, як із кохання до жінки проростає весь героїзм. З кохання до жінки проросли найплідніші та найшляхетніші ідеали, з кохання до жінки утворилися найвеличніші філософські ідеї. У коханні до жінки закорінене прагнення до безсмертя, бо саме в ньому інстинкт продовження роду перемагає і підкоряє собі інстинкт самозбереження, протиставляючи в такий спосіб сутнісне просто видимому. Прагнення до безсмертя приводить нас до кохання до жінки, і саме тому Дон Кіхот поєднав у Дульсінеї жінку зі Славою, а що він не міг продовжити себе з її участю в дитині з плоті, то він намагався обезсмертити себе в ній через подвиги духу. Він був закоханий, але був закоханий невинно й цнотливо, як він сам сказав за іншої нагоди. Чи міг він зі своєю невинністю та цнотливістю досягти мети, яку ми ставимо перед собою в коханні? Звичайно ж, міг, бо довговічні духовні діти народилися з його любові до Дульсінеї. Якби він був одружений, то не міг би бути таким божевільним: діти з плоті утримали б його від героїчних подвигів.
Йому ніколи не перешкоджала в його намірах турбота про жінку, яка обламувала крила багатьом іншим героям, бо, як каже апостол Павло (1 Кор. 7. 33), «одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений».
Навіть чоловік, який перебуває на найвищих щаблях духовного ордену й не зносить у собі найменшого лукавства, може шукати підтримку в жінці, як шукав її Франциск Ассізький у Кларі[54]; але Дон Кіхот шукає в дамі опертя своїм думкам.
Але як справді жінка може стати на заваді намірам чоловіка! Іньїґо де Лойола не хотів, аби до його ордену приймали жінок (Ріваденейра, книга III, розділ XIV), і коли донья Ісабель де Росель[55] спробувала організувати спільноту жінок, що увійшла б до ордену єзуїтів, Лойола домігся, щоби папа Павло III[56] у своїх апостольських посланнях від 20 травня 1547 року звільнив її від цього обов’язку, бо «цьому невеличкому ордену, — стверджував Іньїґо, — не годиться брати під свою спеціальну опіку жінок, які дали обітницю послуху». І річ була зовсім не в тому, що він зневажав жінку, адже він віддавав їй шану навіть у тому, що вважають у ній найбільш ницим і підлим; і якщо Дон Кіхотові допомогли вдягти рицарський обладунок, підперезатися мечем і начепити остроги дві гулящі жінки, то Іньїґо де Лойола супроводжував власного персоною до Рима «пропащих жінок публічної поведінки», щоб улаштувати їх «у монастир Святої Марії або в дім якоїсь порядної й шанованої сеньйори, де їх навчили б правил доброчесності» (Ріваденейра, книга III, розділ IX).
54
Франциск Ассізький (Francesco d’Assisi, 1182–1226) — святий, засновник ордену францисканців. Клара Ассізька (Chiara d’Assisi, 1194–1253) — свята, засновниця ордену Святої Клари, або кларисок.
55
Донья Ісабель де Росель (Rossel, Roser) — шляхетна дама з Барселони, яка підтримувала Товариство Ісуса і була його меценаткою.
56
Павло III, Папа Римський впродовж 1534–1549 років. Затвердив статут Товариства Ісуса (1540), заснував у Римі верховний інквізиційний суд.