Ти і я, мій добрий друже, з обуренням таврували те, що тут називають фанатизмом і що, на наше лихо, фанатизмом не є. Ні, не потрібно вважати фанатизмом те, що регламентують, і стримують, і спрямовують у певне річище бакаляри, парохи, цирульники, каноніки та дуки; не можна назвати фанатизмом те, що виступає під прапором логічних формул, те, що має певну програму, те, що ставить перед собою певну мету на завтрашній день, те, що будь-який оратор може піднести людям у вигляді тривалої й методично організованої промови.
Одного разу — ти пам’ятаєш? — нам довелося бачити, як восьмеро чи десятеро молодих людей об’єдналися й пішли за одним, що звернувся до них із закликом: «Утнімо якусь дикунську витівку!». І саме про це ми з тобою мріяли: щоби народ, люди згуртувалися і з криками: «Утнімо якусь дикунську витівку!» — рушили уперед. І щоб, якби якийсь бакаляр, цирульник, парох, якийсь канонік чи якийсь дук зупинив їх, аби сказати: «Діти мої! Усе дуже добре, я бачу, що ви сповнені героїзму, сповнені святого обурення; я також іду з вами, але перш ніж ми підемо всі разом, і я з вами, щоб утнути цю дикунську витівку, чи вам не здається, що ми повинні домовитися про те, яку саме дикунську витівку ми маємо намір утнути?» — якби котрийсь із цих сучих синів, яких я назвав, зупинив їх і сказав такі слова, то щоб вони негайно збили його з ніг і пройшли по ньому, розтоптавши його. І саме це стало б початком їхньої героїчної дикунської витівки.
Чи не здається тобі, мій друже, що довкола є чимало самотніх, чиї душі переповнені сильними почуттями і чиї серця пориваються до якоїсь дикунської витівки? Ану, чи не зміг би ти їх об’єднати й утворити з них ескадрон та вирушити з ними в похід — бо я пішов би з ними й за тобою — визволяти Гріб Дон Кіхота, про який, Богу дяка, ми не знаємо, де він є. Але нас туди проведе зірка, осяйна і дзвінка.
А чи не станеться так — запитуєш ти мене в години розпачу, коли тобі не хочеться вірити самому собі, — чи не станеться так, що, повіривши, ніби вирушили в похід через поля й землі, ми насправді ходитимемо по колу — навкруг одного й того самого місця? Тоді зірка зупиниться в небі, нерухомо застигши над нашими головами, і покаже, що Гріб усередині нас. А потім зірка впаде, але впаде так, що зануриться в наші душі. І наші душі обернуться на світло, а зоря, осяйна й дзвінка, розчинивши їх у собі, знову здійметься в небо, ще осяйніша, обернувшись на сонце, на сонце вічної мелодії, що освітить небо нашої врятованої батьківщини.
Отже, в похід. І пам’ятай, що не можна брати до священного ескадрону, який вирушить у хрестовий похід, бакалярів, цирульників, парохів, каноніків та дуків, перевдягнених у Санчо. Не звертай уваги на те, що вони проситимуть у тебе острови; але негайно жени їх геть, як тільки вони почнуть у тебе розпитувати про маршрут походу та про його програму, як тільки з лукавим і змовницьким виглядом вони попросять, щоби ти їм точно повідомив, де саме перебуває Гріб. Іди за зіркою. І роби, як робив Рицар Сумного Образу: захищай усіх скривджених, яких ти зустрінеш на своєму шляху. Захищай тих, яких ти бачиш тепер, і захищай тих, яких ти бачиш тут.
Рушайте в похід! Куди ж ми підемо? Зірка вас поведе — до Гробу! Що ж ми робитимемо в дорозі, поки йтимемо? Що ви робитимете? Будете боротись! Будемо боротись, але як?
Як будемо боротись, ти запитуєш? Зустрінеться вам той, хто бреше? Кричіть йому в очі: «Брехун!» — і рушайте далі, вперед! Зустрінеться вам той, хто краде? Кричіть йому: «Злодій!» — і рушайте далі, вперед! Зустрінеться вам той, хто верзе нісенітниці і кого слухає величезний натовп із роззявленими ротами? Кричіть їм: «Йолопи!» — і рушайте далі, вперед! Вперед і вперед — не зупиняючись!
Але хіба в такий спосіб, — каже мені один чоловік, якого ти добре знаєш і який прагне вирушити у Хрестовий похід, — хіба в такий спосіб можна стерти з лиця землі брехню, злодійство чи дурість? А хто сказав, що ні? Найжалюгіднішою з усіх жалюгідних побрехеньок, найогиднішим і найбридкішим вивертом боягузтва буде сказати, що ми нічого не досягнемо, викривши злодія, бо інші, мовляв, крастимуть і далі; що ми нічого не досягнемо, коли скажемо в очі мерзотникові, що він мерзотник, бо від цього масштаби мерзоти у світі не зменшаться.
Я готовий повторювати тисячу разів: якщо ти бодай один раз назавжди покінчиш з одним-однісіньким брехуном, то цілком певна й цілком конкретна частка брехні зникне з лиця землі назавжди.