Хоч варто відзначити, що в часи Дон Кіхота, Іньїґо де Лойоли та дона Уарте ще нічого не знали ні про мікробів, ані про асептику чи антисептику, не плекали тоді також ілюзій, що, покінчивши з цими створіннями, ми також покінчимо й зі смертю і що щастя залежить від гігієни, бо це забобон не менш шкідливий, не менш безглуздий, ніж вірити й думати, що, живучи у бруді, можна здобути перепустку на небо. Брудна людина завжди буде вищим створінням, аніж чиста свиня, проте все ж таки буде ліпше, якщо людина житиме в чистоті.
А повернувшись до нашої пригоди, я хотів би зазначити, як Санчо, наш добрий Санчо, вірив у те, що його пан зітнув голову велетню і що вино було кров’ю, і як усі з нього сміялися. Усі сміялися, корчмариха нарікала на втрату своїх бурдюків, «а Маріторна й собі до неї підпряглася. Молода корчмарівна мовчала, тільки осміхалася вряди-годи». Яка поетична деталь! Залюблена в рицарські романи дочка корчмаря «осміхалася»! То була ніби ніжна й прохолодна роса, що пом’якшувала страждання Дон Кіхота, якого катували сміхом. У ті хвилини глузів та сміху усмішка юної корчмарівни була ніби подмухом милосердя.
Розділ XXXVI
Потім до корчми прибули нові люди, і розвіялися ті чари, під владою яких перебував Санчо, бо ж він побачив, що принцеса Обізіяна була насправді Доротеєю, коханою дівчиною Фернандо, цього було досить, аби він нарешті переконався, що зітнута голова велетня була насправді бурдюком, з якого пролилося вино.
О, бідолашний Санчо, як мужньо ти воюєш за свою віру, зазнаючи падінь і розчарувань, втрачаючи ґрунт під ногами сьогодні, щоби знову стати на ньому твердо завтра! Твоя дорога була дорогою внутрішньої боротьби, боротьби між грубими й примітивними почуттями, під’юджуваними жадібністю, і твоїм благородним прагненням до ідеалу, що його розбудили в тобі Дульсінея і твій пан! Мало хто розуміє, які труднощі довелося тобі подолати на своєму шляху зброєносця; мало хто бачить, у якому чистилищі тобі довелося жити; мало хто розуміє, як пощастило тобі піднятися на той високий щабель щиросердої і шляхетної віри, яку ти виявиш, коли твій пан помре. Від зачарування до зачарування ти дістався на найвищу вершину спасенної віри.
Розділ XXXVIII
Після пригод, які знайшли своє успішне завершення в корчмі, насмішники Дон Кіхота наштовхнули його на міркування, які спонукали його виголосити довгу промову на теми вченості та військової справи. Позаяк він звертався з тією промовою не до козопасів, ми обминемо її увагою.
Розділи XXXIX, XL, XLI і XLII
У цих розділах невольник оповідає про свої пригоди, а також ідеться про те, як він зустрівся зі своїм братом.