Отже, в похід! І негайно виганяй зі священного ескадрону всіх тих, котрі почнуть дошукуватися, яким темпом та в якому ритмі потрібно йти. Насамперед треба гнати тих, котрі завжди йдуть в одному й тому самому ритмі. Вони перетворять ваш ескадрон на танцювальну кадриль, а ваш похід — на танець. Жени їх негайно геть! Нехай вони тренуються у своїх танцювальних ритмах десь-інде.
Ті, котрі намагатимуться перетворити твій похідний ескадрон на танцювальну кадриль, називають самі себе та одні одних у своєму колі поетами. Але поетами вони не є. Вони є кимось іншим. Вони йдуть до Гробу лише з цікавості, щоб подивитися, який він, можливо, в пошуках нових відчуттів і для того, щоб розважитися в дорозі. Жени їх геть!
Це ті самі люди, які своєю богемною поблажливістю сприяють існуванню боягузтва та брехні й усіх тих нещасть, у яких ми потопаємо. Коли вони проповідують свободу, вони думають лише про один її різновид: свободу користуватися дружиною ближнього. Вони все пов’язують із любострастям, і навіть в ідеї, у великі ідеї вони закохуються любострасно. Але вони неспроможні побратися з великою та чистою ідеєю і створити з нею родину; вони лише кохаються з ідеями. Вони ставляться до них, як до полюбовниць, і навіть менше того, — як до жінок, з якими мають намір кохатися лише впродовж однієї ночі. Жени таких людей геть!
А якби хтось захотів зірвати біля дороги квітку, що йому всміхається, нехай він її зірве, але на ходу, не зупиняючись, і не відстає від ескадрону, чий командир не повинен відривати погляд від зірки в небі, осяйної і дзвінкої. А якби хтось пришпилив квітку собі до грудей, на свій обладунок, не для того, щоб самому милуватися нею, а щоб інші милувалися нею і милувалися ним із квіткою на грудях, то нехай він іде зі своєю квіткою в петлиці танцювати десь в іншому місці.
Май на увазі, друже, якщо ти хочеш виконати свою місію й послужити батьківщині, ти повинен ненавидіти тих сентиментальних хлопчаків, що спроможні бачити Всесвіт лише крізь очі своєї коханої. Або навіть крізь щось гірше. Нехай твої слова, що влітатимуть у їхні вуха, будуть різкими й суворими.
Ескадрон може зупинятися лише на нічний відпочинок, десь біля лісу або під захистом якоїсь гори. Там хрестоносці напнуть свої намети, помиють собі ноги, повечеряють тим, що приготують для них їхні жінки, закладуть зародки майбутніх дітей їм у лона, поцілують їх на ніч і полягають спати, щоби відновити похід наступного дня. А якщо котрийсь із них помре, то, замість у саван, загорнуть його в обладунок і покинуть біля дороги на милість круків. Нехай мерці самі подбають про поховання своїх мерців.
Якщо ж комусь під час походу заманеться заграти на флейті, сопілці або віуелі, або на чому завгодно, розбий його інструмент, а самого викинь з рядів, бо він заважає іншим слухати спів провідної зірки. І є, крім того, люди, які цього співу не чують. А хто не чує небесного співу, той не повинен вирушати на пошуки Гробу Кабальєро.
Ці танцюристи говоритимуть тобі про поезію. Ти їх не слухай. Той, хто почне дудніти у свою дудку під чистим небом, не слухаючи музики сфер, не заслуговує на те, щоб його слухали. Він не знає бездонної поезії фанатизму, він не спроможний відчути грандіозної поезії порожніх храмів, поезії, яка не знає світла, не знає позолоти, не знає образíв, помпезності, не знає брязкоту зброї, не знає нічого з того, що називають мистецтвом. Вона знає лише голі стіни та дерев’яний стіл: вона може звучати на будь-якому дворі.
Ескадрон повинен викинути зі своїх рядів усіх танцюристів і всіх охочих дудніти в дудку. Їх треба викинути раніше, аніж вони заведуть тебе на засіяне квасолею поле. Це філософи, філософи цинічні, поблажливі, добрі хлопці, з тих, які все розуміють і все прощають. А той, хто все розуміє, не розуміє нічого, а той, хто все прощає, не прощає нічого. Вони не знають вагань, коли їм вигідно продати свою совість. А що вони живуть у двох світах, то можуть зберігати свою свободу в одному й продатися в рабство — в другому. Вони водночас естети і невідомо хто.
Колись давно казали, що голод і кохання — це дві пружини людського життя. З них і походить ницість людського життя, життя приземленого. Танцюристів спонукає до танцю лише голод або кохання; це плотський голод і плотське кохання. Прожени їх зі свого ескадрону, і хай вони десь на лузі донесхочу втішаються своїми танцями, допоки один дуднітиме в дудку, то другий ляскатиме в долоні, а третій співатиме про поле, засіяне квасолею або про білі стегна своєї тимчасової коханої. І хай вони там собі вигадують нові піруети, нові антрашá, нові фігури ріґодону.
А коли хтось підійде до тебе і скаже, що уміє будувати мости, то хоч, можливо, настане такий момент, коли знадобляться його знання, щоби перетнути річку, жени його геть! Жени геть цього інженера! Річки переходять або вбрід, або вплав, хай навіть при такому переході потоне половина хрестоносців. Нехай цей інженер іде будувати мости в якесь інше місце, туди, де в його талантах є потреба. Для того, хто вирушає на пошуки Гробу, мостом служитиме віра.