Дон Кіхота випустили з клітки, щоб він міг зробити те, що може образити нюх, і після того як він очистив своє тіло, йому довелося витримати ще важче випробування, вислухавши пустопорожні повчання каноніка, який заповзявся довести йому, що у світі не існує й ніколи не існувало ні чарів, ані мандрівних рицарів. І на це Дон Кіхот відповів дуже добре, що коли не існувало ні Амадіса, ні Ф’єрабраса, то не існували також Гектор[67], Дванадцять Перів Франції[68], Ролянд[69], Сід. І то правда, як я вже не раз казав, бо, наприклад сьогодні, чи можна вважати Сіда реальнішим, аніж Амадіса або того-таки Дон Кіхота? Але канонік, чоловік із твердими мізками й дуже грубим та примітивним уявленням про світ, як усі любителі філософувати у стилі каноніків, заявив, що, поза всяким сумнівом, існували і Сід, і Бернардо дель Карпіо, але в оповіданнях про їхні подвиги було, на його думку, чимало непевного. Схоже, канонік був одним із тих нещасних людей, які полюбляють виступати з критичними зауваженнями і з паперами в руках починають уточняти, чи була та або та річ справді такою, як про неї розповідають, не думаючи про те, що минулого вже не існує й існує лише та істина, яка діє, і що будь-яка з цих так званих легенд, коли вона спонукає людей до діяльності, запалюючи їхні серця, або втішає їх у житті, є в тисячу разів реальнішою, аніж та або та оповідь, що припадає порохом в архівах.
Розділ L
То, виходить, рицарські романи неправдиві? «Мовчіть уже краще, добродію, не блюзніть даремне та послухайте моєї ради, як мудрий мудрого, почитайте самі ті книги, побачите, яка то розкіш!» — з тріумфом у голосі заперечив канонікові Дон Кіхот. Господи, і як то міг канонік не зрозуміти всієї неспростовності цього аргументу, коли було стільки інших речей, які він вважав найправдивішими з усіх, набагато правдивішими, аніж ті, про які повідомляють нам чуття, речі, істинність яких підтверджується тією розрадою та користю, які ми дістаємо від них, і тим, що вони забезпечують нам спокій совісті! Чому жоден канонік Святої Римо-Католицької Апостольської Церкви неспроможний зрозуміти, що розрада, лише тому, що вона розрада, не може не бути істиною і що ми ніколи не знайдемо розради в логічній істині? А що сказав би цей канонік, якби, читаючи книжки про небесне або загробне рицарство, він знайшов там спростування своїх аргументів? Якби він раптом переконався в тому, що ті аргументи, які він висував проти божевілля рицарського, можна так само застосувати проти божевілля Того, Хто сконав на хресті? Дон Кіхот користувався аргументами, зрозумілими кожному, — тож чи можна стверджувати, що вони не мали ваги? І передусім ось такий: «Про себе я можу сказати, що відколи став мандрованим рицарем, ось якими відзначаюсь прикметами: я хоробрий, чемний, щедрий, ввічливий, великодушний, сміливий, лагідний, витривалий, терплячий, зношу всякі труднощі, неволю й чари…» Надзвичайно сильний аргумент! Надзвичайно сильний аргумент, якого не міг спростувати канонік, бо він добре знав, що коли люди стають смиренними, лагідними, великодушними й готовими витерпіти смертельні муки, то це доводить істинність тих легенд, що роблять їх такими. А якщо вони не роблять їх такими, то ці легенди — брехня, а не істина.
Але з якими каноніками доводиться нам зустрічатися, о Боже, на глухих дорогах цього життя? Той, який зустрівся Дон Кіхотові і який був уособленням здорового глузду, хіба міг він зрозуміти бодай крихту божевілля? Я дуже сумніваюся в цьому: здоровий глузд пожер йому нутрощі. Такі тверезі й розважливі люди зазвичай не мають нічого іншого, крім здорового глузду: вони думають лише головою, тоді як треба думати всім тілом і всією душею.
68
Дванадцять Перів Франції — дванадцять уславлених рицарів при дворі імператора франків Карла Великого, дійові особи рицарських романів.
69
Ролянд (Roland, пом. 778), маркграф Бретонської марки, васал Карла Великого, герой національного французького епосу «Пісня про Ролянда» (Chanson de Roland, бл. 1170, опубл. 1837; український переклад епосу див.: Пісня про Ролянда / Зі старофранцузької розміром оригіналу переклав Ігор Качуровський; упорядкував Олег Фешовець. 2-ге вид. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2010. — 208 с.).