І подумати лишень, що ця дівчина, Антонія Кіхано, сьогодні підкорила собі всіх чоловіків Іспанії! Атож, ця зухвала дівчина, ця курочка з підрізаними крильми, що мирно дзьобає всяку всячину на своєму подвір’ї, саме вона гасить будь-які спалахи народжуваного героїзму. Це вона сказала своєму шляхетному дядькові такі слова: «Ви, дядечку, знаєте стільки всякої всячини, що могли б у разі потреби вийти на казальницю й проповідувати народові, і водночас мов сліпота яка вас ударила, мов глупота яка вам розум охмарила, що ви маєте себе за молодця, будучи стареньким, вважаєте себе за моцаря, будучи недужним, хочете кривди випрямляти, коли вас самого скривило, а надто, що ви лицарем себе звете, коли ви не лицар, бо хоть шляхтич і може бути лицарем, та не такий же вбогий». І навіть мужній Кабальєро Віри, переможений скромною прямотою цієї скромної дівчини, пом’якшився й мусив визнати: «У тому, що ти сказала, небого моя, є чимало правди».
І якщо навіть ти, безстрашний Дон Кіхоте, дав себе переконати, хай навіть лише на словах і на коротку мить, цій домашній кішечці, то наскільки безпораднішими виявляються перед її кухонною мудрістю ті, котрі домагаються її прихильності, щоб у ній продовжити свій рід? Ця простецька душа не розуміє, що старий чоловік може бути хоробрим і мужнім, що може зібратися на силі калічний і хворий, що згорблений від старості може допомагати нещасним і скривдженим, а найбільше вона не розуміє того, що вбогий може бути шляхетним кабальєро. І якщо ця простецька й домашня дівчина, з досить куцим серцем і не менш куцою тямкою, наважується повчати тебе, свого дядька, то тим більше вона розохотиться повчати тих, котрі захочуть узяти її за наречену або укласти з нею шлюб. Її навчали, що інституція шлюбу запроваджена для того, щоб «люди одружувалися, здобували радість у шлюбі й народжували дітей для неба», але вона розуміє і практикує цей свій обов’язок так, що перешкоджає своєму чоловікові завоювати для нас те саме небо, для якого він повинен народжувати дітей.
Існує здоровий глузд, але існують і здорові почуття; разом із вульгарністю мислення нас опановує і підкоряє вульгарність серця. Саме такою вульгарністю опанована ти, Антоніє Кіхано, моя читачко, що взяла на себе обов’язок охороняти наші добрі звичаї та нашу мораль. Ти плекаєш її у своєму здрібнілому серці, поки готуєш олью для свого дядька або крутиш своїми плетільними дротиками. Твій чоловік мріє про славу? А з чим її їдять, ту славу? Зварена картопля стає набагато смачнішою, коли ми додамо до неї лавровий листок. Зелене лаврове листя — чудова приправа для багатьох страв. А роздобути його можна цілком удосталь у церкві на Вербну неділю. А крім того, ти почуваєш гостру ревність до Дульсінеї.
Я не знаю, чи потраплять перед прекрасні очі якої-небудь Антонії Кіхано ці мої коментарі на тему життя її шляхетного дядька; я в цьому дуже сумніваюся, бо наші племінниці Дон Кіхота не вельми полюбляють читати, адже для цього треба було б напружити увагу й бодай трохи поміркувати над прочитаним; їм цілком вистачає оповідок із дуже скороченими діалогами або новел із моторошним змістом, які намагаються вселити своїм читачам жах, або релігійного чтива, напхом напханого солодкими вихваляннями та найбанальнішими молитвами. Крім того, я маю всі підстави припустити, що ваші духовні наставники остережуть вас від читання моєї небезпечної писанини, якщо порожнеча ваших власних голів не послужить вам надійним щитом. Тож я майже переконаний, що ви не станете гортати своїми бездіяльними ручками, створеними для того, щоби снувати плетільними дротиками, моїх гріховних сторінок; але якщо волею випадку ваш погляд на них упаде, то я не сподіваюся, що серед вас може з’явитися нова Дульсінея, яка пошле нового Дон Кіхота на пошуки слави, або інша Тереза Ісусова, мандрівна дама любові, глибокої любові до всього людства. Не спалахне в жодному з ваших сердець ані така любов, яку Альдонса Лоренсо змогла вселити в серце доброго Алонсо, ані така, як любов Терези Ісусової, що спалахнула в її серці після того, як серафим проколов його своїм дротиком.
Також і Тереза, подібно до того, як Алонсо Кіхано ходив дванадцять років закоханий в Альдонсу, шукала чоловіка, з яким вона могла б знайти щастя у шлюбі, але той, кому вона сповідалася, хоч і сказав, що така любов не йде всупереч волі Божій («Книга життя», розділ II), але тут-таки розповів їй про перевагу, яку Господь надає тим, котрі відмовляються від неї задля Нього, і про те, що чоловік не зможе погамувати її спрагу до любові нескінченної, і тоді рицарські романи, читанням яких вона захоплювалася, перенесли її через терен любові до любові сутнісної і до мрії про вічну славу, яку вона могла знайти лише в Ісусі, ідеалі чоловіка. І тоді її опанувало героїчне божевілля, й вона сказала своєму духівникові: «Благаю дозволу вашої милості збожеволіти через любов до Того, Хто смерть прийняв за нас» («Книга життя», розділ XVI). Але ти, моя Антоніє Кіхано, ти? Ти не збожеволієш ані з любові людської, ні з любові божественної: можливо, ти й утратиш трохи розуму, але в тебе й так було його небагато, а твоя голівка така мала, що в ній однаково не знайдеться місця для почуттів, які виникають у серці.