Прочитайте ще раз розповідь про цю зустріч і спробуйте самі, мої любі читачі, увібрати в себе той глибокий зміст, яким вона насичена; коли я її читаю, мені стає так тяжко, що й уяви бракне, аби до кінця осмислити, і хочеться якнайшвидше перейти до чогось іншого. Самі прочитайте ту брутальну відповідь, яку дала дівчина Дон Кіхотові, і як її потім скинула на землю ослиця, і як Дон Кіхот підбіг, щоб її підняти, а вона ухилилася від його допомоги, сама стрибнувши на спину ослиці й забивши йому ніздрі гострим запахом часнику, який скаламутив і затруїв йому душу. Не можна читати без болю про ці страждання бідолашного Алонсо.
Розділ XI
Дон Кіхот і його зброєносець знову вирушили в дорогу, і хитрун Санчо нишком підсміювався з наївності свого пана. І саме тоді вони зустрілися з возом смерті, тобто з лицедіями трупи Ангула Лихого, що його Дон Кіхот, прикро вражений і глибоко засмучений тим, що з ним недавно відбулося, прийняв за щось справжнє. І тоді ж таки Росинант, наляканий передзвоном блазенських бубонців, упав разом зі своїм вершником на землю, і сталося все те, що сталося потім. Коли кабальєро вирішив покарати комедіантів за таку зневагу до себе, вони озброїлися каменюччям і вишикувалися в бойовий стрій, і тоді Санчо зміг переконати свого пана, який, зрештою, не був зовсім позбавлений здорового глузду, аби він не заводився з тією компанією, бо хоч серед них нібито й були царі, князі та імператори, проте жодного мандрівного рицаря там не було. І тоді Дон Кіхот змінив свій первісний намір. І побачивши, що й Санчо не прагне помститися, він йому сказав: «Якщо така твоя постанова, Санчо добрий, Санчо мудрий, Санчо щирий, Санчо богобоязливий, то покиньмо ції поторочі і рушаймо шукати кращих, пристойніших пригод».
Але та пригода з возом смерті була однією з найгероїчніших для Дон Кіхота в тому розумінні, що він довів її до щасливого кінця, бо в ній зумів перемогти самого себе, звернувшись до свого здорового глузду. Може, це сталося саме тому, що йому давила важким тягарем на серце зачарованість його дами. Світ — це комедія, і то велике безумство намагатися воювати з людьми, що не є такими, якими здаються, а лише жалюгідними комедіантами, вони грають свою роль, і серед них лише зрідка можна зустріти мандрівного рицаря. Це рідкісна дивовижа — побачити на сцені світу справжнього рицаря, з тих, які воюють по-справжньому і чий виклик теж можна вважати справжнім, тоді як усі інші роблять те, що вони роблять, лише для того, щоби зіграти свою роль, не більше. Таким є герой. А героя комедіанти зустрічають, вишикувавшись у бойовий стрій і озброївшись каменюччям. Тому не зважайте на штукарів та потішників і пам’ятайте глибоку сентенцію Санчо: «Та ’дже в тих кумедіянтських царів корони й скипетри не щире злото, а все шумиха та бляха». Пам’ятайте про мудрі слова мудрого Санчо і ніколи не забувайте, що наука тих, котрі в цій комедії світу грають роль учителів та наставників, одержуючи за це платню, — то наука, стулена з шумихи та бляхи.
Розділ XII
Розмовляючи про те, якою є комедія світу, пан і його зброєносець заночували під високими й розложистими деревами, і там їм урвала сон поява Рицаря Свічад. Відтак відбулася розмова між зброєносцями двох рицарів, з одного боку, й між самими рицарями — з другого, і Санчо сказав: його пан «такий безхитрий, що й дитя його круг пальця обведе». «За ту щиру простоту, — сказав він, — люблю пана, як свою душу, і ніяк не зважусь покинути, дарма що витворки усякі витворяє». Тут нам відкривається причина, чому Санчо так любив свого пана, але нічого не говориться про те, чому він так ним захоплювався.