Чому ти вірив у нього, Санчо? Герой усередині себе — завжди дитина, його серце залишається дитячим і в дорослому віці. Герой — не більше як велика дитина. Твій Дон Кіхот був не більше як дитиною, він був дитиною протягом дванадцятьох довгих років, коли так і не зміг подолати сором’язливість, яка обплутувала його, він був дитиною, коли поринув у читання рицарських романів і коли подався на пошуки пригод. А Бог завжди піклується про дітей, мій друже Санчо!
Розділи XIII і XIV
Поки зброєносці розмовляли між собою, зав’язалася також розмова між рицарями, і після того, як Рицар Свічад похвалився своєю перемогою над Дон Кіхотом, вони домовилися про поєдинок із тією умовою, що переможений виконає всі вимоги переможця. І коли настав день, вони зітнулися у двобої, і Дон Кіхот подолав Рицаря Свічад, а то був не хто інший, як бакаляр Самсон Карраско. Вирядивши Дон Кіхота в мандри, він обміркував хитромудрий план, як повернути його додому, але, як то кажуть, спіймав облизня.
Піднявши забороло переможеного рицаря й побачивши під ним обличчя бакаляра, Дон Кіхот, як завжди, усе звернув на зловорожі чари, але Санчо, який був заліз на дерево, щоби краще бачити двобій, порадив йому встромити меч у рота тому, хто здався йому бакаляром Самсоном Карраско. Ох, Санчо, Санчо, як же добре узгоджується твоя безжальна жорстокість із твоїм недавнім боягузтвом!
Зрештою, бакаляр прийшов до тями, визнав переваги Дульсінеї Тобоської над красою Касільдеї Вандальської і пообіцяв, що постане перед нею. «Усе те я визнаю, вважаю і гадаю так само, як визнаєте, вважаєте і гадаєте ви», — промовив переможений бакаляр, насмішник, із якого посміялися, рицар-невдаха. Ось так, хоч би як їм цього не хотілося, мусять бакаляри визнавати правдою те, що кажуть їм ідальґо; ось так любителі поглузувати самі терплять від глузувань; ось так пересічний здоровий глузд скочується додолу під ударом списа героїзму. Бо, мабуть, треба бути божевільним, аби повернути до здорового глузду тих, хто ним вихваляється!
Розділ XV
У цьому розділі нашої історії розповідається про те, що Рицар Свічад був не ким іншим, як Самсоном Карраско, бакаляром із Саламанки, який у спілці з парохом та цирульником вигадав той план, аби примусити Дон Кіхота повернутися додому.
Тож злостивий Карраско заприсягся помститися Дон Кіхотові, обклавши його киями, що було божевіллям набагато безглуздішим і набагато справжнішим, аніж божевілля нашого ідальґо; то було, зрештою, божевілля пристрастей поміркованої людини, а таке божевілля гірше та отруйніше за всі інші види божевілля. «Божевільний, який є божевільним під тиском необхідності, буде завжди божевільним, а той, хто божеволіє з власної волі, перестане бути ним, коли захоче», — так сказав бакаляр.
Але підійдіть сюди, пане бакаляре з Саламанки, підійдіть сюди і скажіть мені, яка маячня є гіршою — та, яка утворюється в голові, чи та, що проростає з серця, маячня уяви чи маячня любові? Та ж хто стає божевільним із власної волі або власного бажання, той має волю хвору або спотворену, і проти такого божевілля набагато важче знайти ліки, аніж проти захворювань розуму. І ті, котрі, як ваша милість, мають розум, обмежений лукавим здоровим глуздом, а крім того, напхали його схоластичними загальниками в аудиторіях Саламанки, ті мають, як правило, волю, божевільну від поганих пристрастей, від злості, від гордині, від заздрощів. Тому який сенс було Самсонові Карраско виходити на битву з Дон Кіхотом?
«Поміркуймо резонно, Санчо, — сказав Дон Кіхот. — От ти мені скажи: з якої речі мав бакаляр Самсон Карраско являтись мандрованим рицарем, озброєним до нападу й оборони, і ставати зі мною до бою? Чи я, може, йому ворог? Чи я дав йому коли який привід до гнівання? Чи я йому суперник, чи він теж войовницьким ремеслом бавиться і заздрить бойовій моїй славі?» Атож, великодушний кабальєро, атож: ти був і будеш йому ворогом, як є ворогом будь-який хоробрий і великодушний ідальґо будь-якому лукавому й обмеженому бакаляру; ти дав йому привід до гнівання, бо здобув завдяки своїм божевільним подвигам славу, якої він ніколи не зміг би здобути завдяки своїм позначеним здоровим глуздом студіям та своєму саламанкському бакалярству; і ти був йому суперником, і він тобі заздрив. І хоч він заявив і, мабуть, сам у це повірив, що виїхав у чисте поле з метою повернути тебе до здорового глузду, істина полягає в тому, що на такий крок його штовхнуло, хоч, може, він того й не усвідомлював, прагнення поєднати своє ім’я з твоїм і разом із тобою вийти на дорогу твоєї слави, як це йому і вдалося.