Життя Дон Кіхота і Санчо

Розділ XXIX

Про знамениту пригоду із зачарованим човном

Далі вони прибули на берег річки Ебро й побачили там «припнутий до стовбура прибережного дерева човник, безвесельний і розснащений». І Дон Кіхотові відразу все стало ясно: човен без весел, порожній і припнутий до берега — пригода вже зовсім поруч! Коли ти бачиш, як щось на когось чекає, ані хвилини не сумнівайся: воно чекає на тебе! І якщо це човен, то сідай у нього, відв’язуй його, і нехай він несе тебе, куди вкаже йому твоя доля.

Так і вчинив Дон Кіхот, і не встигли вони відпливти на два сажні від берега, як Санчо, що, як і всякий житель Ламанчі, боявся води більше, аніж власної смерті, залився сльозами. І так він боявся тієї води, що коли став, за підказкою Дон Кіхота, перевіряти, чи перетнули вони лінію екватора, під час перетину якої здихають воші, то зловив у себе в підколінні не одну живу вошу, а відразу кількох. А човен виплив до млина, біля якого розбився на друзки, й Дон Кіхот та Санчо опинилися у воді.

І цю подію можна вважати типовим прикладом тих пригод, на які наражає людину послух, і то більшою мірою, аніж пригода з левом. У зв’язку з цим варто пригадати, що казав Іньїґо де Лойола в ті часи, коли був обраний головним магістром ордену єзуїтів, а саме: «Якби папа йому наказав, аби в порту Остії він сів на перший же корабель, який би там стояв і який би без щогл, без стерна, без вітрил, і без весел, і без усього іншого, необхідного для мореплавання і для його прохарчування, вийшов у відкрите море, він би зробив це не лише сумирно, а й з радістю та веселістю духу» (Ріваденейра, книга V, розділ IV).

І навіщо Бог полишив би там того човника, як не для того, щоби Дон Кіхот слухняно сів у нього й вирушив на пошуки нових, невідомих пригод? Бо ніхто не знає, який подвиг[85] чекає на нього попереду.

Твій подвиг, твій справжній подвиг, той, який допоможе тобі оцінити твоє життя, не буде, імовірно, тим, якого шукаєш ти, а тим подвигом, який шукатиме тебе, і є люди, що вирушають на пошуки щастя, хоч воно стукає у двері твого будинку! Тому я й кажу, що найбільші та найвеличніші діяння — це діяння, на які нас штовхає випадок.

Розділ XXX

Про зустріч Дон Кіхота з прегарною мисливицею

Відтепер починаються сумні пригоди Дон Кіхота в палаці дуків: саме тепер він зустрівся з прегарною мисливицею, дукинею, яка запросила його до своєї оселі, щоби повеселитися в його товаристві й посміятися з його героїзму; саме тепер починаються страждання кабальєро, який опинився у владі своїх насмішників. Саме тут історія нашого премудрого ідальґо провалюється в безодню гіркого лиха; саме тут його великодушність і тактовність змагаються проти підлоти та дурості тих можновладців, які, безперечно, вважали, що герої народжуються для того, щоби розважати їх і бути для них ляльками та іграшками. О нещасливцю, ти йдеш до храму слави й пориваєшся до безсмертя високих подвигів, та май на увазі, що коли великі люди цього світу запрошують тебе до себе, обласкавлюють і обдаровують, то роблять це для того, щоби ти прикрашав їхні оселі, або для того, щоби розважатися з тобою, як з іграшкою. Твоя присутність для них — лише окраса їхнього столу, те саме, що який-небудь рідкісний фрукт або останній екземпляр великого птаха, чия порода вимирає. Коли вони ставляться до тебе з найбільшою пошаною, вони найбільше сміються з тебе. Не забувай про те, що немає гіршої гордині, аніж гординя тих, котрі ґрунтують переваги, якими вони втішаються, не на власних заслугах, а на випадковості їхнього народження. Не будь іграшкою для можновладців. Заглянь у глибини історії, й ти побачиш, куди скотилися герої, які погоджувалися ставати окрасою салонів.

Розділ XXXI

Де розповідається про багато дуже важливих речей

Дон Кіхота зустріли з великими та глузливими урочистостями в домі дуків, одягли його за рицарським звичаєм і запросили до столу.

І саме тоді за столом він зустрівся з одним із тих високих священнослужителів, які виконують пастирські обов’язки при княжих дворах; «з тих, хто не родившись князем сам, не годен був і народжених князями навчити, як їм шануватися; з тих, хто так і пнеться міряти велич потентатів убогістю власної душі», і він образив Дон Кіхота, назвавши його Дон Ідіотом, суворо й роздратовано вичитавши йому й порадивши повернутися додому та доводити до розуму дітей, якщо він їх має, давати хазяйству лад, а не блукати світами й смішити всіх добрих людей, знайомих і незнайомих.

85

На якусь мить я відчув велику спокусу додати «і який млин», себто написати: «Бо ніхто не знає, який подвиг і який млин на нього чекає», але відразу ж я цю спокусу здолав. Я ненавиджу каламбури та гру слів, які свідчать про боягузливий і гідний усілякої зневаги розум (прим. автора).