Выбрать главу

Також і вбогий Дон Кіхот на самому початку своїх пригод дав щось подібне до обітниці бути вбогим і виїхав зі свого дому без гроша в кишені та відмовлявся платити, вважаючи, що закон мандрівного рицарства звільняє його від цього обов’язку, але корчмар, який висвятив його на рицаря, переконав його, що він мусить мати при собі гроші й чисті сорочки, і він послухався, дещо продавши зі свого майна, дещо віддавши під заставу і спустивши все за безцінь. Порушивши в такий спосіб обітницю вбогості, він став гостро відчувати свою бідність і тяжко засмутився, коли вічка на його панчохах спустилися.

О вбогість, убогість! Нехай нас ліпше вважають підступними, безсердечними, брехливими, нещирими й навіть підлими, аніж убогими! Ми схильні вдаватися до найпримітивнішої брехні, аби тільки пояснити, чому ми не можемо дати того, чого в нас немає. Убогість — не відсутність грошей або майна, необхідних нам для життя, це радше той стан духу, який породжує ця відсутність; убогість — щось дуже інтимне, і в цьому її сила.

О потребо ганебна, скільки сил благородних Віддаємо справам низьким, тобі на догоду!

— як говориться у знаменитому романсі[87] про обман, до якого вдався Сід, аби видурити гроші в євреїв: він дав їм скриньку з піском.

Зверніть увагу на таку деталь: деякі люди намагаються виходити з дому лише під прикриттям нічної темряви, бо тоді не видно, як блищать на їхньому костюмі потерті місця; отже, показувати свою бідність вважають більшою ганьбою, аніж бути бідним. Зверніть увагу й на друге: от є Катон[88], чоловік рішучий і непідкупний, він проповідує кожного дня, що треба жити життям зразковим і чистим, та коли доходить до приватних розмов, то цікавиться лише тим, скільки грошей має той або той, і думає тільки про те, яким дорогим стало життя.

О вбогість, убогість! Ти стала предметом бридкої гордості нашої Іспанії. Хіба ви ніколи не чули, як пишаються наші люди вбогістю, причому вбогістю найбільш ницою і найчастіше проголошуваною — вбогістю жебрака? Хіба ж не дивовижно, що вбогість, яка приносить нам чи не найбільше прикрості, є однією з тих речей, якими ми найбільше пишаємося? Щоправда, це гордість лише вдавана, якою насправді ми намагаємося прикрити ту свою вбогість; це сором, перевдягнений у гордість для самозахисту, це схоже на поведінку тих тварин, які ні для кого не становлять небезпеки, але надимаються, стають у грізну позу саме в ті хвилини, коли переживають смертельний страх. Так само поводяться й ті люди, котрі пишаються своєю смиренною вбогістю.

Я раджу вам також звернути увагу на те, з якою поважністю та пихою жебрають багато жебраків. Для прикладу, я розповім вам про жебрака, який мав звичай щосуботи приходити просити милостиню в одного сеньйора, але якось прийшов до нього не в суботу, й сеньйор дав йому дрібну монету, але потім, завваживши, що була не субота, він звернув на це увагу жебрака, попросивши його, щоби надалі той не порушував звичаю. На ці слова жебрак повернув йому милостиню і сказав: «То ви ще й будете мені докоряти? Заберіть назад свою монету й пошукайте собі іншого бідняка». Це так, ніби він сказав: «Я роблю вам велику ласку й даю нагоду виявити чесноту милосердя та здобути в такий спосіб прихильність неба, а ви ще й докоряєте мені та ставите якісь умови? Заберіть, заберіть назад свою милостиню й найдіть собі дурня, який би погодився зробити вам таку послугу».

І, ох, убогість, найсумніша та найжалюгідніша з усіх — убогість необхідності виходити на люди в неушкоджених панчохах, убогість зберігати той паперовий костюм, у якому ми граємо свою роль на сцені світової комедії! Можна лише поспівчувати бідолашному коміку, якому не дозволено перевдягти сорочку і який мусить зберігати чистим та цілим той театральний убір, у якому він заробляє собі на життя на своєму кону; можна тільки поспівчувати тому бідоласі, якому в холодні зимові ночі не дозволено носити вбогий плащ, який би міг захистити його від морозу, бо він не має права скидати розкішну мантію, в якій він грає в комедії короля. І ще сумнішим видається той факт, що під театральною мантією в такі ночі не можна зігрітися.

вернуться

87

Ідеться про романс XLIV «Романсеро Хуана Ескобара».

вернуться

88

Марк Порцій Катон Молодший (Marcus Porcius Cato, 95–46 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, який виступив проти Цезаря. За часів падіння Римської імперії його вважали символом благородства і порядності.