У повному обсязі роман «Робінзон Крузо» складається з двох томів, третій можна до уваги не брати: лише побачивши світ, він зазнав фіаско й більше не перевидавався. У невичерпного на вигадки Дефо не вистачило фантазії, а може, це сталося через те, що його герой досяг того віку, коли дивно було б його відправляти у далекі мандри і втягувати у ризиковані авантюри. Тому, говорячи словами біографа Дефо П. Доттена, «він задовольнився тим, що обшукав свої ящики. Він склеїв воєдино старовинні дисертації про чесність, християнство, про «передбачення» і закони, дані Провидінням, про роль і могутність Сатани, про атеїзм і т. д. Цю різнорідну суміш він скріпив назвою «Серйозні думки». Книга виявилась хаотичним набором нудних міркувань на найбільш дивні теми, починаючи від долі банкротів і закінчуючи місцеперебуванням пекельних духів; ім’я Робінзона ледве зустрічається на кількох сторінках.
Протягом ХІХ—ХХ століть «Робінзон» продовжував скорочуватись, в усякому разі, у читацькому сприйнятті. З меншим інтересом почали читати другий том, і це зрозуміло, адже продовження острівної епопеї не таке змістовне і цікаве, як її основна частина, а що стосується мандрів Робінзона Азією, то вони задовольняли інформаційний голод сучасників Дефо, але пізніше втратили своє значення: з’явилися новіші й докладніші описи цих земель. Стала сприйматися як зайва й заключна частина першого тому (та, де йдеться про повернення Робінзона з острова), і прижилася думка, почасти слушна, що варто лише Робінзону змінити одяг дикуна на костюм джентльмена, як інтерес до нього зникає. Якщо початок роману й зберігся, то не в останню чергу тому, що він необхідний як зав’язка «робінзонади», до якої врешті-решт звівся весь твір. Проте в її сприйнятті відбулися такі ж зміни, як і в сприйнятті Д. Ж. Свіфта. Сталося те, що в сучасному літературознавстві називають «зрадою автора»: читачі знаходять у творі не той зміст, що вкладав у нього письменник. Дефо і не гадав писати твір «для дітей середнього й старшого шкільного віку», він вкладав у «Робінзона» найсерйозніший зміст, і так його було сприйнято і прочитано сучасниками. Але наступні покоління розсудили по-своєму й передали твір підліткам.
Та треба сказати, що робінзонада — справді геніальний витвір англійського письменника. Ізольована від суспільства людина сам на сам залишається з природою, яка включає не тільки те, що людину оточує, але й те, що вона несе у собі. Вона створює ситуацію експерименту, в ході якого перевіряється, що таке людина і на що вона здатна. Вона може мати різні сенси: соціально-економічний — чи можливе самозабезпечення ізольованої особистості, психологічний — чи може людина подолати самотність, екзистенційний тощо. Але можливості жанру (робінзонада цілком заслуговує на це наймення) не зразу були оцінені, сучасників Дефо більше захоплював присутній в ній пригодницький елемент. По-новому змусив подивитися на роман Дефо Ж.-Ж. Руссо, який у педагогічному трактаті «Еміль» проголосив, що це єдина книга, яку б він дав своєму вихованцеві, — бо вона містить перший літературний образ «природної» людини, не зіпсованої цивілізацією. З цього часу в європейській літературі почали з’являтися численні обробки і наслідування твору Дефо. Серед найраніших вирізняється «Робінзон молодший» німецького педагога і проствітителя Й. Г. Кампе (1779—1780), написаний у вигляді бесіди сина з батьком. Однією з найпопулярніших переробок робінзонівського сюжету у ХІХ ст. був «Швейцарський Робінзон» Й. Д. Вісса (1812). Та зовсім не обов’язково було літераторам дотримуватися сюжету романа Дефо, головне, вони засвоїли й почали успішно використовувати типологічну модель робінзонади — спершу у первісному острівному варіанті. На безлюдні острови засилалися герої і парами, як у романі Б. де Сент-П’єра «Поль і Вірджині», і навіть цілими групами. Згодом залишалася насамперед ситуація ізольованості людини чи групи людей від суспільства. Проте й острівний «класичний» варіант продовжує успішно функціонувати, підтвердженням чого може бути «Володар мух» В. Голдінга (1954), значною мірою полемічний по відношенню до просвітницької оптимістичної робінзонади Дефо.
Переклад українською повного тексту «Робінзона Крузо» був зроблений Галиною Орлівною у 1927 р., згодом він перевидавався у чотирьох редакціях: В. Мисика (1934), В. Державіна (1938), О. Хатунцевої (1965) та Є. Крижевича (1985). У даному виданні відтворюється редакційний варіант В. Державіна.