Навчений цією пригодою, наш господар вирішив бути надалі обачнішим і, маючи в себе баркас з нашого англійського корабля, заявив, що ніколи більше не виїде рибалити без компаса та припасу. Тесляреві свого корабля, теж невільникові-англійцеві, він наказав збудувати в середній частині баркаса, так, як на баржі, невеличку рубку або каюту. Ззаду неї залишалось місце для одного моряка, який керуватиме стерном і орудуватиме гротом, а попереду — місце для одного або двох, щоб ставити та згортати решту парусів, з яких клівер приходився над дахом каюти. Вона була дуже затишна та низенька і в ній можна було спати йому та одному або двом невільникам, можна було помістити стіл і кілька скриньок для пляшок з напоями, для хліба, рису та кофе.
Ми часто ходили рибалити на цьому баркасі, а що я був наймоторнішим рибалкою, то він ніколи не виїздив без мене. Трапилось, що він якось зібрався погуляти чи порибалити на цьому баркасі з двома-трьома поважними місцевими маврами. В цю поїздку він збирався дуже старанно і ще звечора відіслав на баркас багато більше припасу, ніж звичайно. Він наказав мені взяти три рушниці з порохом та дробом, що були в нього на кораблі, бо вони мали намір не тільки порибалити, а й пополювати.
Я зробив усе, як він наказував, і другого ранку чекав на чисто вимитому баркасі, з прапором та вимпелами вгорі, готовому для прийому його гостей. Невдовзі господар прийшов сам і сказав, що його гості відмовились їхати, бо якісь справи несподівано стали їм на перешкоді. Мені, маврові та хлопчикові він звелів, як звичайно, вийти в море, щоб наловити риби на вечерю йому та друзям і зараз же привезти її додому. Я приготувався виконати все це.
В ту хвилину в моїй голові знову промайнула моя давнішня думка про визволення... Я мав під своєю командою маленьке судно і, як тільки господар пішов, почав готуватись — проте не рибалити, а мандрувати, хоч не тільки не знав, а навіть і не думав, куди прямувати. Всяка путь була добра для мене, аби тільки нею можна було втекти.
Спершу я мусив переконати мавра, що нам треба запастись їжею, бо ми не в праві розраховувати на хазяйський хліб. Той згодився й приніс на баркас великий кошик з сухарями чи місцевими бісквітами і три глечики прісної води. Я знав, де стоїть у господаря скринька з пляшками (захопленими, як це було видно з етикеток, на якомусь англійському кораблі) і, поки мавр порався на березі, переправив їх на баркас і поставив у шафку так, ніби вони ще раніше були приготовлені для господаря. Я приніс також велику грудку воску — фунтів п’ятдесят вагою, мішок прядива, сокиру, пилку та молоток. Все це згодом стало нам у великій пригоді, особливо віск, з якого ми виробляли свічки. Я вигадав ще одну штуку, на яку з сердечної простоти впіймався мавр. Ім’я його було Ізмаїл, а звали його Мулі чи Молі. Я сказав йому:
— Молі, на баркасі у нас рушниці нашого господаря; що, якби ти розжився трохи пороху та дробу? Може, ми вбили б собі кілька алькамі (птиця, подібна до наших куликів), я знаю, що господар тримає порох та дріб на кораблі.
— Гаразд, я принесу, — відповів він і приніс велику шкіряну торбу з порохом фунтів на півтора, якщо не більше, другу — з дробом, фунтів п’ять чи шість завважки, та кілька куль, і все це склав у баркас. Крім того, у великій каюті я знайшов ще трохи хазяйського пороху, який я пересипав в одну з великих півпорожніх пляшок, що були в скриньці, переливши з неї перед тим рештки вина в іншу пляшку. Призапасши отак усе потрібне для подорожі, ми вийшли з гавані рибалити. У вартовій башті біля входу до гавані знали, хто ми, і не звернули на нас уваги. Відійшовши від берега не далі, як на милю, ми згорнули парус і почали рибалити. Вітер дув північно-східний, що зовсім не відповідало моїм бажанням, бо, якби він дув з півдня, я напевне міг би допливти до берегів Іспанії або принаймні досягти бухти Кадикса[14]. Проте, вирішив я, звідки б не дув вітер, мені треба втекти з цього жахливого місця, здавшись на ласку долі.
Порибаливши деякий час і нічого не піймавши (коли в мене бралась риба, я не витягав вудки, щоб мавр нічого не бачив), я сказав йому:
— Тут нічого не вийде. Так ми не виконаємо хазяйського доручення. Нам треба відійти далі.
Не підозрюючи підступу з мого боку, він не заперечував і, бувши в передній частині баркаса, поставив паруси. Я був коло стерна і скеровував баркас далі у відкрите море, а коли він відійшов ще милі на три, зупинив його, ніби для того, щоб рибалити. Тоді, передавши стерно хлопчикові, я підійшов до мавра ззаду, нахилився, раптом схопив його поперек і викинув за борт. Він зараз же виринув, бо плавав мов корок, і в крик почав благати забрати його на баркас, обіцяючи поїхати зі мною хоч на край світу. Він плив так швидко, що скоро наздогнав би мене, бо вітру майже зовсім не було. Тоді я пішов у каюту й, принісши одну з рушниць, націлився в нього й сказав, що не зроблю йому ніякої шкоди, коли він дасть мені спокій.