То був «авантурний період» в історії англійської буржуазії, і біографія та особистість Дефо віддзеркалюють немало його характерних рис. Це була людина незвичайно енергійна, різнобічно обдарована, підприємлива, завжди готова ризикнути й не дуже перебірлива у засобах. Одне підприємництво змінялося у нього іншим, успіх чергувався з невдачами. Торгував він усім: панчохами, тютюном, горілкою, цеглою з власного заводу й мускусними котами з власної ферми, а також, бувало, і своїм пером. Підводячи в старості підсумок життя у двовірші, Дефо написав: «Долі примхливої, як я, ніхто більш не спізнав: // Разів тринадцять багатів і знову бідним ставав». Комерційні справи Дефо вів з розмахом. Його склади розміщувалися у Корнхіллі, самому центрі торговельно-фінансового Лондона, і вражали сучасників своїми розмірами, а простором для розгортання ділових операцій служив фактично весь світ. Парадоксальним чином, розміри капіталів Дефо ми знаємо завдяки його боргам, що сягали значних сум.
На політичній арені Дефо виступав від імені «нас, плебеїв», хоч насправді від імені комерсантів і підприємців. Помітною фігурою у політиці Дефо став, коли престол посів Вільгельм ІІІ Оранський, який наблизив його до себе як радника з економічних питань. На захист Вільгельма ІІІ, голландця за походженням, був написаний памфлет Дефо «Чистокровний англієць», в якому він доводить, що англійська нація утворилася в результаті змішення різноманітних етнічних елементів («Англія — стічна канава Європи», — пише він), і тому, мовляв, нема чого англійцям пишатися чистокровністю. Після передчасної смерті Вільгельма ІІІ при королеві Анні змінилося ставлення до пуритан. Слід зазначити, що Дефо далеко не завжди демонстрував стійкість політичних переконань, але в усьому, що стосувалося віри, був непохитний. Він належав до пуританської церкви, яка потерпала від утисків, і сміливо виступив на її захист. Найголосніший резонанс викликала його блискуча містифікація, анонімний провокуючий памфлет «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами», 1702 р. (дисидентами в тогочасній Англії називали прибічників неофіційного віросповідання, зокрема пуритан), в якому він закликав не штрафувати, а розпинати розбійників-дисидентів, підступних ворогів англіканської церкви.
Тугуваті англіканці-консерватори спершу прийняли ці заклики за чисту монету і поспішили солідаризуватися з ними. Коли вони схаменулися й анонімного автора було викрито, Дефо засудили до великого штрафу й «потрійного стояння біля ганебного стовпа», після чого його чекало безстрокове ув’язнення. Але «громадянська страта» обернулася тріумфом Дефо: натовп його вітав і закидав квітами, ганебний стовп був оповитий гірляндами. Тут же у Ньюгейтській тюрмі Дефо написав «Гімн ганебному стовпу» (1703), де палко виступив на захист свободи слова і переконань, і цей гімн швидко розійшовся по Лондону. Уряд зрештою змушений був відмовитися від переслідування «злочинця». Цей епізод розкриває Дефо з іншого боку, що важливо для повноти уявлення про особистість письменника.
Але поки Дефо перебував у в’язниці, його фінансові справи розладналися. На цей час він вже мав велику родину — двох синів і п’ять дочок. Перспектива розорення ставить Дефо у залежне положення. У 1703 р., вийшовши з ув’язнення, він йде на «практичний» компроміс і приймає фінансову допомогу та заступництво Роберта Гарлі, графа Оксфорда, тогочасного голови кабінету торі. Так починається подвійне життя письменника. Зовні лишаючись на позиціях демократичного вігізму, він фактично стає урядовим агентом, виконуючи для правлячої партії різного роду закулісну роботу. Зокрема Дефо багато часу проводить в Шотландії, готує ґрунт для об’єднання двох королівств, що відбулося у 1702 р., в результаті чого Шотландія остаточно втратила свою державність. Змінювалися правлячі кабінети — торі, віги, знову торі на чолі з тим же лордом Гарлі, покровителем Дефо, поки торі остаточно не переходять на положення парламентської опозиції, і політику починає диктувати промислово-торговельна партія вігів. Усе це відбивалося на долі Дефо, але не суттєво: і ті, й інші цінували його дар памфлетиста й дипломатичні таланти й тому схильні були приймати його політичні послуги. В останні роки Дефо відходить від політики, більшість часу проводить у своєму заміському будинку в Ньюїнгтоні і присвячує себе майже повністю письменницькій праці. В останній рік життя він переїжджає до Кріплена — того району Лондона, де він народився і де 26 квітня 1731 року помирає.