Даніел Дефо
Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, у його власному викладі
Передмова
Видавець вважає, що ця оповідь про пригоди людини в широкому світі цілком заслуговує на увагу громадськості й буде прихильно сприйнята після її публікації.
Дива, що випали на долю цієї людини, перевершують усе відоме видавцеві, тому що рідко людське життя буває виповнене стількома подіями.
Виклад у книжці чемний, поважний, з урахуванням реліґійного значення подій для ужитку тямущого чоловіка, котрий настановлятиме інших людей на цьому прикладі, потверджуючи та шануючи мудрість Провидіння в усьому розмаї обставин і їх прояву.
Видавець вважає, що вся ця історія – виклад фактів без жодної вигадки. Він переконаний – попри всю суперечливість таких речей, – що деякі покращення задля розваги й науки читача служать тій самій добрій меті, а тому він певний, не вдаючись до нових виразів пошани світові, що робить усім добру прислугу цією публікацією.
Розділ I. Дитинство та юнацтво
Я народився 1632 року в Йорку в гарній сім'ї, що переїхала до того міста: батько прибув з Бремена й спочатку оселився в Галі. Він доробився чималих статків крамарюванням, а як покинув торгівлю – перебрався до Йорка і вже там побрався з матір’ю, з роду Робінсонів, вельми поважаного в тому краї, а відтак і мене назвали Робінсон Кройцнер, а через те що в Англії звикли всі слова перекручувати на свій штиб, нас тепер називають, – власне ми себе називаємо і пишемось, – Крузо, так і товариші мене завжди називали.
У мене було двоє старших братів, що один з них був підполковником англійського полку інфантерії у Фландрії, яким раніше командував славетний полковник Локарт, і поліг у битві проти іспанців під Дюнкерком. А що сталося з другим моїм братом, я не знаю, так само, як мої батько й матір не знали про мою долю.
Я був третім сином і до справи мене не привчали, а тому змалку в голові думка думкою поганяла. Батько був уже геть старий, але дав мені достатню освіту – вчили мене вдома і в безкоштовній школі. Він хотів, аби я став правником, однак мене вабило тільки море, через що я й пішов проти батькової волі, ба, наказів, а також умовлянь і переконувань матері та друзів, які казали, що це нестримне бажання колись пошиє мене у злидні.
Розумна й поважна людина, батько усіляко намагався відраяти мене від отих химерій. Якось уранці він покликав мене до своєї кімнати, з якої вже не виходив через подагру, і почав мені лагідно вичитувати з цього приводу. Поцікавився, що ще, крім жадоби до блукань, пориває мене з батьківського дому та з рідного краю, де я міг би добре примоститись і ретельною працею доробитися якихось статків та жити собі на втіху. Ще він казав, що на чужину їдуть тільки при лихій годині чи коли хочуть доскочити великого скарбу, бо там здібна людина може усіляким дивом уславитися, але ж то все не про мене помовка, тому що на мене чекає доля середняка, що, так би мовити, належить до верхньої верстви незаможників, і це, як випливає з його досвіду, найкраще пристановище у світі, котре дає людям щастя – ні тобі злиднів, ні поневірянь, ні труждань, ні страждань посполитого люду, а водночас немає й клопотів, пов’язаних із гордотою, пихою, пориваннями й заздрістю, притаманними панству. Він сказав, що я сам для себе можу вирішити, наскільки приємно так жити, –– ну ось хоч би те, що всі інші люди такому життю заздрять; королі часто-густо нарікають на своє безщасне життя, бо їх народжено для великих справ, а вони воліли б опинитися десь посередині між двома крайнощами – поміж ницим і великим; натомість людина, коли молиться, аби не судилися їй ні злидні, ні багатства, вважає саме таке життя щастям.
Він мене нараджав, що всі життєві злигоди випадають або людям можним, або посполитим, а найменше потерпають ті, хто посередині, бо їм і небезпек випадає менше, і доля не така зрадлива, як у тих, хто нагорі, і в тих, хто внизу; та й клопотів і турбот для тіла й душі в них менше, ніж у тих, хто утопає в гріхах, розкошах і витребеньках, з одного боку, і хто бідує через важку працю, нестатки й недосит, з іншого, потерпаючи від трибу такого життя, а всі чесноти й радощі – в тих, хто посередині, і саме на долю середніх статків припадає і мир, і повнява, і поміркованість, і стриманість, і тиша, і здоров'я, і товариськість, всі приємності та всі насолоди – це благословення середнього стану, що його представники в супокої вікують свій вік у цьому світі й лагідно відходять в інший, не виснажуючи себе ні фізичною, ні розумовою працею; не продаючись у рабство за шмат щоденного хліба; уникають лихої години, що роз’ятрює душу й позбавляє тіло спочинку; вони не нудяться з заздрості, їх потай не пече жадоба великих звершень, – натомість вони живуть лагодом, тихомирно прошкують світом, насолоджуються життєвими принадами, позбавленими гіркоти, почуваються щасливими і щодня поглиблюють свій досвід.