Порада здавалась розсудливою і дружньою, і я, зрозуміло, відразу пристав на неї та підготував лист до повірниці моїх коштів та письмове доручення португальському капітану, як він і хотів.
У листі до удови англійського капітана я в усіх подробицях переповів свої пригоди: неволя, втеча, зустріч у морі з португальським капітаном, його людяність, нинішній мій стан і майнові розпорядження; коли цей чесний капітан прибув до Лісабона, він знайшов спосіб через тамтешніх англійських купців переслати одному купцеві в Лондон не тільки розпорядження, але й оповідь, що їх він доправив удові, котра не лишень дала мої кошти, а ще й зі своєї кишені послала щедрою рукою дарунок португальському капітанові за людяність і зичливість до мене.
Купець у Лондоні вклав сто фунтів ув англійський крам за капітановим переліком та переслав вантаж йому до Лісабона, а вже мій друг доправив крам цілим мені в Бразилії; капітан включив до переліку без мого відома (бо я був замолодий підприємець, аби самому про це подбати) усіляке знаряддя, металеві вироби, реманент для плантації, що стали мені в добрій пригоді.
Коли вантаж прибув, я гадав, що нарешті й мені поталанило; мій хазяйновитий капітан виклав п'ять фунтів, які подарувала йому моя приятелька, аби привезти мені наймита з умовою на шестирічний термін праці, ще й відмовився від будь-якої винагороди, і я достоту примусив його взяти трохи тютюну з мого господарства.
І на тому не край: увесь крам був англійського виробу, – полотно, вовняна тканина, бая тощо, – та користувався тут особливим попитом, тому вдалося усе випродати з чималим зиском; тобто я побаришував на цьому вчетверо більше за вартість первісного майна, що дало мені змогу обійти бідного сусіда у розвитку плантації, бо я насамперед купив негра-невільника і взяв ще наймита-європейця на додачу до того, котрого капітан привіз із Лісабона.
Але часто-густо недоладне порядкування майном веде до великих негараздів, як от і в моєму випадку. Наступного року мені дуже плужило з плантацією: на своїх ґрунтах я виростив п’ятдесят великих в’язок тютюну, набагато більше, ніж пішло на розрахунки з сусідами за обмін; кожна в’язка була вагою понад гандредвейт[6], і увесь цей здобуток, оброблений належним чином, складувався до повернення каравану торгових суден з Лісабона; підприємство моє розширювалося, багатство примножувалося, і в голові почали роїтися заважкі для мене задуми й авантури, через що і кращі підприємці іноді банкрутують. Якби я й надалі спокійно робив своє, то на мене чекало б удатне життя, задля якого батько щиро радив зайве не виставлятись і до якого, на його думку, вело помірковане існування, але ж мене поривали зовсім інші речі, і тому я сам винний в усіх своїх поневіряннях, і на додачу до цієї халепи, над якою я серед численних своїх терпінь матиму нагоду раз у раз замислюватися, вабила мене дурняча схильність мандрувати світами, яка суперечила всьому тому доробкові й життю, котрі природа й Провидіння призначили моїм обов’язком.
Колись я вирвався з-під опіки батьків, і тепер не міг задовольнитися й волів покинути щасливі перспективи заможної та опроміненої успіхом людини на своїй новій плантації й кинутися в круговерть нестримного бажання забагатіти швидше, ніж дозволяла реальність; через це мене знову кинуло в проглуб людської біди, яка несумісна з людським життям і здоров’ям.
А тепер – докладніше про все це. Зрозуміло, що за майже чотири роки в Бразилії я й плантацію розбудував, мову вивчив, познайомився й потоваришував з місцевими плантаторами та купцями з Сан-Сальвадору, найближчого до нас порту, і під час зустрічаючей з ними, я часто розповідав про свої дві подорожі до берегів Ґвінеї, про характер торгівлі з тамтешніми неграми та про те, як легко вторгувати на узбережжі за дрібничку – намисто, цяцьки, ножі, ножиці, тесаки, скельця тощо – не тільки золотий пісок, ґвінейське збіжжя, слонові зуби та ін., а також чимало негрів для роботи в Бразилії.
Вони завжди вельми уважно вислуховували мої оповіді, особливо коли йшлося про купівлю негрів; за тих часів цей вид торгівлі тільки-но налагоджувався й потребував розрахунків з урядовими фінансовими установами цінними паперами та асієнто або дозволу іспанського чи португальського короля; тому негрів привозили мало й коштували вони надзвичайно дорого.