Якось у товаристві зі знайомими купцями та плантаторами ми щиро про це балакали, а наступного дня троє з них уранці завітали до мене й сказали, що гарно обмізкували усе, про що говорилося минулого вечора і ухвалили зробити мені таємну пропозицію; вони взяли з мене слово про нерозголошення, а тоді пояснили, що мають намір спорядити корабель до Ґвінеї, бо в них, як і в мене, є плантації, а працювати нікому; оскільки торгівля неграми ускладнена тим, що їх не можна відверто продати після повернення додому, плантатори хочуть організувати один рейс, доправити негрів сюди у приватний спосіб та розподілити між собою; власне, питання полягає в тому, чи не погоджусь я бути їхнім суперкарґо[8], аби залагодити купівлю негрів на ґвінейському березі; при цьому вони обіцяли мені рівну участь у розподілі негрів та звільняли від потреби вкладати кошти у рейс.
Признаюся, це була б приваблива пропозиція для людини, що не має власного осаду та плантації, якими треба опікуватися, тому що і господарство солідне, і грошей долучено чимало, але ж я вже якось прилагодився і треба було тільки протриматися ще три-чотири роки, дістати з Англії ще сто фунтів і в результаті довести вартість господарства до трьох-чотирьох фунтів стерлінґів, і на тому не край… у такій ситуації нікому в світі не спливла б до голови гадка про подібний рейс.
Але така вже моя пеня знищувати себе самого, і я не зміг відхилити цю пропозицію, як не зміг колись послухатися доброї батькової поради та подолати бажання мандрувати світами. Отож, я відповів, що залюбки поїду, якщо вони тим часом доглянуть плантацію та виконають моє бажання щодо майна, якщо я зазнаю невдачі. Вони зобов’язалися це виконати, й ми закріпили це у заповітній угоді; тобто я уклав заповіт, перелічив, що слід зробити з плантацією та рештою майна в разі моєї смерті, призначив капітана корабля, який урятував мені життя, універсальним спадкоємцем з умовою виконання моїх бажань щодо майна, а саме – половину продукції плантації забрати собі, а другу – доправити до Англії.
Коротше слово, я всіляко забезпечив і майно, і роботу плантації. Якби я держав добрий розум у голові, коли розглядав власну користь та подумав би насправді про те, що треба було б чи не треба було б робити, то ніколи не покинув би перспективне підприємство задля оманливих очікувань і не рушав би у рейс із усіма супутніми його небезпеками й цілком завбачуваними ризиками для мене самого.
Але мене квапили, і я, пустивши усе позавіч, пішов за оманою, а не за велінням розуму; отож, корабель було споряджено, завантажено, і все залагоджено за угодою з партнерами по рейсу, і злоповісної часини 1 вересня 1659 року я зійшов на облавок, як цього ж дня вісім років тому втік від батьків до Галу, аби повстати проти їхньої влади на шкоду моїм інтересам.
Водообсяг нашого судна становив сто двадцять тонн, на ньому було шість гармат і чотирнадцять матросів, а ще капітан, юнґа та я. Краму на облавку було небагато – самий дріб’язок для торгівлі з неграми: пацьорки, скельця, черепашки, люстерка, ножі, ножиці, тесаки тощо.
Отож, я зійшов на облавок, ми напнули вітрила й попрямували здовж берега на північ, плануючи взяти курс безпосередньо на Африку, коли дійдемо до десятого-дванадцятого ступеня північної широти, – так у ті часи робили всі кораблі. Погода була дуже гарна, лише надто спекотна, доки ми йшли здовж берега траверзом на Кабу-ді-Санту-Агостінью, а звідти подалися ще далі в море, і берег пропав за очей; ми лягли на курс норд-норд-ост до островів Фернанду-ді-Норонья й пройшли західніше від них. Цим курсом ми перетнули екватор через дванадцять днів та дійшли, за нашими вимірами, до сімох ступнів двадцяти двох мінут північної широти, коли нас запопав чи то торнадо, чи то гураган. Він прийшов з південного сходу, пішов на північний захід, а тоді повернув на північний схід і вже звідти перетворився на справжній борвій; днів дванадцять ми метлялись по хвилях поперед нього й шалені та люті вітри ганяли нас куди не попадя, й повірте, що кожнісінького дня я чекав, що нас поглине безодня, втім ніхто на кораблі не сподівався врятувати своє життя.
У цій біді нас жахав не тільки шторм: у нас один матрос помер від тропічної трясовиці, а ще одного та юнґу змило в море. Десь на дванадцятий день буря трохи погамувалась, і капітан зробив докладні обчислення та встановив наше місцезнаходження на одинадцятому ступені північної широти, але за двадцять два ступені довготи західніше Кабу-ді-Санту-Агостінью, тобто на траверзі берегів Гвіани або північної частини Бразилії, за річкою Амазонкою або як її ще звуть – Великою річкою, в напрямку річки Оріноко, та спитав поради, куди тримати курс, бо з’явилась і теча, і інші пошкодження, і він наразі вертав до бразильського берега.
8
Суперкарґо – представник фрахтівника на судні, здебільшого на правах другого помічника капітана (прим. пер.).