Хвиля набігла, і я опинився футів на двадцять-тридцять під водою та відчув, як з необорною силою несе мене до берега – таки далеченько, але я затамував віддих і поплив щосили вперед. Здавалося, що в мені ось-ось все вибухне від задухи, та раптом я відчув що виринаю – голова й руки вистромилися понад водою; потривало це якихось дві секунди, але мені відлягло, я відсапнув, і це додало відваги. І знов мене вкрило водою, проте цим разом на коротший час, і я знову витримав, а коли я завважив, що хвиля втратила силу й почала відкочуватися, то напружився, аби мене не потягло назад у море, й відчув ґрунт під ногами. Мить постояв, щоб відсапнути доки вода відкочувалася, а тоді щоснаги кинувся притьмом до берега. Але знов це не врятувало мене від люті моря, що ринуло навздогін, і ще двічі мене підносили хвилі й несли уперед, бо берег був дуже положистий .
Останнім разом я ледь не загинув, тому що потужна хвиля здійняла й жбурнула мене на уламок скелі, ще так сильно, що я втратив свідомість і не міг нічим собі зарадити, бо удар у бік і груди лишив бездушне тіло, і якби знову прибилася хвиля, я захлинувся б, проте я опритомнів туж-туж перед покотом хвилі, побачив, що мене знову вкриє вода, і вирішив учепитися за цей уламок скелі, затамувати віддих й зачекати, доки хвиля зрине. Хвилі ближче до берега були нижчі, і я зачекав, коли вода почне відкочуватися, знову побіг, і нова хвиля, хоч і звалилась на мене, але не змогла потягти назад у море, і от уже з останнім перегоном я вибіг на сухе та з великим полегшенням видряпався на кручу й умостився спочивати на траві, подалі від небезпеки й засягу хвиль.
Я відчув себе на березі у безпеці, звів очі до неба й подякував Богові за те, що він врятував мені життя, коли ще нещодавно й найменшої надії на це не було. Либонь, неможливо виповісти захват і поривання душі, коли життя рятується, сказати б, від могили, і тепер мене не дивує звичай, за яким на оголошення змилування злочинцеві, що стоїть у путах із зашморгом на шиї й от-от його мають завісити, завжди приводять лікаря, щоб кинути змилуваному кров, бо несподіванка може збудити життєлюбність у серці й потрясти його.
Утіха й жаль вражають напочатку.
Я дибав берегом, підносив руки до неба й глибоко переймався роздумами про рятунок, непритямлено й непередавано жестикулював, ставав на думку про потонулих товаришів і про те, що жодна душа, крім мене, не врятувалася, бо я ні їх, ні сліду їхнього більше ніколи не бачив, – за винятком трьох капелюхів, одного картуза та двох непарних черевиків.
Я кинув оком удалечінь – там за високими спіненими хвилями бовванів на мілизні корабель, і я собі подумав: «Боже, як я зміг видістатися на берег?!»
Я себе втішив тим, що все вийшло на добре й узявся роззиратись навкруги, аби зрозуміти, де я й до чого передусім братись, і помалу така моя добротливість перемінилася на усвідомлення того, що порятунок цей сумний, тому що я змок, перевбратись нема у що, немає навіть нічого їсти чи пити, а попереду чигала голодна смерть або можливість стати поживою для хижих звірів, і найприкріше те, що не було зброї – тож не було можливості ні вполювати щось собі на споживання, ні захиститися від тих створінь, які захочуть мене з’їсти. Власне, у мене був лише ніж, люлька й трохи тютюну в коробочці. Оце й усі мої припаси, і зайшов мені такий відчай, що я довго гасав по березі, як навіжений. Западала ніч, я почав міркувати, що робити, коли тут є голодні хижаки, які вночі шукають собі жертву.
Тоді здавалося, що єдиний викрут – вилізти десь поблизу на товсте кущисте дерево, на якусь ялицю, тільки з колючками, та просидіти на ньому ніч, і вже завтра подумати, якою смертю я помру, бо просвітку в своєму житті я не бачив. Я пройшов десь із фарлонґ[10] углиб цієї місцини у пошуках прісної води, – і, на щастя, знайшов, напився й поклав до рота трохи тютюну, щоб перебити голод, знайшов дерево, видряпався на нього та вмостився так, щоб уві сні не впасти. Тоді вирізав для захисту кийок, прилаштувався і через страшну втому відразу міцно заснув і чудово виспався, як мало хто в моєму стані здатний, і вранці прокинувся напрочуд відсвіжений.
Розділ IV. Перші тижні на острові
Прокинувся я, коли стояв уже день, година добра, шторм ущух, море не бурунило. Але найбільшою несподіванкою було те, що вночі приплив зсунув судно з обмілини й переніс до уламка скелі, об яку я поранився, коли мене кидала хвиля. Це десь за милю тепер від мого місця; корабель ще тримався на плаву, і добре було б мені потрапити на облавок, аби хоч щось корисне взяти собі.