Я зліз зі свого пристановища на землю, роззирнувся наовкіл і відразу запримітив шлюпку, яка лежала там, куди викинули її вітер та море, – зо дві милі праворуч. Я пішов туди та ба – між мною і шлюпкою виявилася протока чи затока на півмилі завширшки, і довелось повернутись, проте рішучість дістатись на облавок не змаліла, бо я усе-таки сподівався забрати щось потрібне мені для прожитку.
З полудня море вляглося, а відплив дозволив мені наблизитись до корабля на чверть милі. Й тут зайшла мені печаль, бо я в живі очі побачив, що якби ми лишились на облавку, всі врятувалися б, тобто ми всі добилися б до берега, і я тепер не потерпав би без засобів до існування та без товариства. Сльози набігли мені на очі, але оскільки це не допомагає, я вирішив усе-таки потрапити на корабель; стояв упал, тож я розібрався та увійшов у воду. Коли доплив, у мене з’явилися складнощі: хтозна як тепер видертися на облавок; судно вивищувалось на обмілиною, й не було за що вчепитись. Я двічі обплив корабель і за другим разом побачив раніше не зауважений кінець линви, який звисав від фоке-русленів, – я насилу дотягнувся до нього й виліз на півбак. Тут я звернув увагу на те, що корабель розпирає, бо в носовому трюмі вже чимало води; корабель лежав на схилі обмілини, власне – банки, і корма вивищувалась над банкою, а ніс стирчав понад самою водою. Тобто кормова частина не постраждала, і усе там було сухе, бо я ж насамеред мав з’ясувати, що пропало і що ще придатне до вжитку. Я відразу встановив, що провіянт не підмок, а що я був украй голодний, то відразу подався до хлібні й напакував кишені сухарями та їв їх походьма, бо роботи лишалось багато, а часу обмаль. Знайшов також у капітанській каюті трохи рому й добряче хильнув, щоб краще працювалось. Наразі мені потрібен був човен, щоб запастися усим потрібним.
Але що з того, як я сидітиму й гадатиму про те, чого нема? Відчай спонукав мене до дії: у нас на кораблі було кілька запасних рей, два-три ранґоути та пару запасних стеньґ; ось за це я найперше й узявся: поприв’язував до кожної деталі линву, щоб не віднесло її течією, й подужав, попри чималу їхню вагу, перекинути їх через борт. Відтак спустився з корабля по бортовому обшиттю, підтягнув чотири з них до себе, якомога щільніше зв’язав докупи з обох кінців, а згори приладнав навхрест дві-три дошки як мостинці, а що дошки були тонкі, то ходити по них я міг, а от велику вагу вони не витримають. Отож я взяв запасну стеньґу й теслярською пилкою розпиляв її вздовж натроє, а тоді й ці рейки, докладаючи надсадних зусиль, примоцував згори на мостинці. Проте надія запастися усим необхідним допомогла мені повершити ціною надмірних зусиль те, що інакше я ніколи не зробив би.
Отепер зміцнений пліт витримає й величеньку вагу. Далі – треба щось вантажити, але що? І як уберегти вантаж від бурунів? Та часу на роздуми не було. Насамперед я поскладав усі дошки, які знайшов, і, обміркувавши, що знагодиться в першу чергу, знайшов три матроські рундучки, повідкривав, все з них повикидав і спустив на пліт; у перший рундучок я поклав харчі – хліб, рис, три штуки голландського сиру, п'ять куснів сушеної козлини, що її ми багато їли, залишки збіжжя, яку брали для птиці на судні, котру ми давно спожили. Там був ячмінь упереміж із пшеницею, але, на превеликий жаль, я згодом виявив, що все збіжжя з’їли або зіпсували пацюки. Щодо спиртних напоїв, то я знайшов кілька шкіперових ящиків з пляшками, в яких було різне міцне питво, ще й п'ять-шість ґалонів араку. Я їх поставив просто на пліт, бо їх не треба захищати від води, та й до рундучків вони не влазили. Тим часом поволі почався приплив, і я з гіркотою спостерігав, як хвиля змила каптан, сорочку й камізельку, які я покинув на піску на березі. Тепер у мене лишилось тільки те, що на мені, у чому я приплив: короткі полотняні бриджі та панчохи. Отже, довелось пошукати одяг: знайшов я багато, але взяв лише те, що потрібно було зараз, бо були речі насправді важливіші – передусім інструменти для роботи на березі. Через довший час я надибав ящик тесляра, що був мені чудовою винагородою, набагато дорожчою під ту пору, ніж якби корабель був завантажений золотом. Я спустив ящик на пліт, не зазираючи до нього, бо загалом знав, що в ньому буває.
Далі я потурбувався про амуніцію та зброю. В капітановій каюті було дві гарні шротівниці й два пістолі. Я їх узяв, а також кілька рогів на порох, торбинку шроту та дві старі іржаві шаблі. Відомо, що на кораблі було три бочки пороху, але казна, де гармаш їх ховав, але ж я пошукав і знайшов, – дві бочки сухі, а третя замокла. Сухі разом зі зброєю я спустив на пліт. Так я завантажився й почав міркувати, як з усим цим добитися до берега, бо нема ж ні вітрила, ні весла та стерна, і перший-ліпший подув вітру усю цю конструкцію перекине.