Проте було й три сприятливі обставини: перша – штиль, друга – приплив саме набирає на силі, третя – бриз саме віяв з моря до берега. Тоді я знайшов два-три поламані весла від шлюпки і, на додачу до інструментів у ящику, дві пилки, сокиру та молоток, – з усим цим я й відплив. Десь із милю пліт плив чудово, але далеченько від того місця, де я добився до берега напередодні, – тож, либонь, існує якась прибережна течія, що веде до річки, де я міг би причалити зі своїм вантажем.
Так і сталось. Відкрилася затока, в яку прямувала припливна течія, і я стернував, як умів, аби триматись посередині течії.
Але тут мало не сталося лихо – удруге моє серце такого не витримало б: берегів я не знав, і пліт одним краєм сів на банку; через це вантаж міг посунутися до того краю, що лишався на плаву, й зсунутись у воду. Я щосили підпер спиною скрині, аби втримати їх на місці, а от зсунути пліт з банки мені не вдалося, – у такій позі я пробув біля півгодини, втримуючи вантаж; тим часом вода прибувала, й пліт сам зрушив, а я, використовуючи весло як демено, скерував його у фарватер і з прибутною водою зайшов у гирло річечки, де поміж берегами ринула припливна хвиля. Я почав видивлятися по берегах придатне для висадки місце, бо далеко підійматися проти води мені теж не хотілося, тому що ближче до морського узбережжя я зміг би зауважити появу кораблів у морі.
І нарешті на правому березі річки я помітив бухточку, до якої з багатьма тружданнями скерував пліт, а вже ближче до входу в неї весло досягло дна, і я зміг підштовхнути пліт на спокійну воду. Але й тут я ледь не втопив увесь вантаж, бо до крутобережжя ніде було пристати: якби я причалив одним боком, то через нахил плота вантаж міг таки зсунутися в воду. Лишалося зачекати на пік припливу, впираючи весло в землю та тримаючи пліт, як на якорі, над виположистою частиною берега, котру мав би вкрити приплив, що й сталося. Коли під плотом шар води сягнув майже фута, я підвів його до виположистої ділянки й закріпив на місці двома поламаними веслами, котрі повстромлював з протилежних боків у землю, – отак і дочекався на відплив, який залишив мій пліт з вантажем на березі.
Відтак треба було роздивитись довкола й вибрати місце де оселитися та безпечно переховати пожиток. Я досі не знав, чи це континент, чи острів, є тут люди чи ні, чи є небезпечні хижаки. Десь за милю від мене понад пасмом пагорбів на північ височіла стрімка гора. Я озброївся шротівницею, пістолем, узяв ріг з порохом та пішов на верховину; на превелику силу добувся туди і звідти побачив, яка мені судилася біда: це острів, що звідусіль обмивається морем, вдалечині – скелі, за три ліґи на захід ще два острівці, менші за мій.
Земля на моєму острові лежала невпорана, і, схоже, крім хижаків, на ньому ніхто не живе, хоча і їх наразі не видко. Натомість я побачив силу-силенну невідомих мені птахів: хтозна, чи їстівні вони, якщо їх уполювати. Повертаючись, я на узліссі влучив у великого птаха, що сидів на дереві. Гадаю, це був перший рушничний постріл тут від сотворіння світу. Щойно пролунав постріл, з усього лісу знялася хмара різноманітного птаства, і кожна птаха кричала й верещала на свій спосіб, на різній ноті, і жодну з них я не впізнав. Упольований птах скидався на яструба і кольором і дзьобом, а от яструбиних пазурів не було. Його бридке м'ясо виявилося неїстівним.
Задовольнившись цим відкриттям, я повернувся до плоту й узявся переносити вантаж на берег, на що пішла решта дня. Що робити й де відпочити вночі я не знав, тому що на землю лягати лячно – може з’їсти хижий звір, хоча згодом ці побоювання виявилися безпідставними.
Однак якомога краще забарикадувався скринями й дошками, які виніс на берег, і змайстрував собі на ніч хижу. Чим надалі харчуватися, я доки не уявляв, хіба що двічі чи тричі бачив, як із лісу, де я вполював пташку, вибігли істоти, схожі на зайця.
Тепер мені спало на думку, що з корабля можна ще багато чого корисного забрати, як от реї, вітрила, – усе, що вдасться перевезти на берег; через це я вирішив ще раз відвідати корабель. Я розумів, що перший-ліпший шторм розтрощить його, і тому надумав усю решту справ відкласти й поквапитися з доправленням на берег усього, що зможу. Тоді розкинув головою, чи варто знову використовувати пліт, але зрозумів, що це недоцільно, й тому поклав учинити як перше, дочекавшись відпливу, – так і зробив, тільки цього разу роздягся в хатині, залишивши на собі лише катрату кошулю, полотняні сподні й мешти на ногах.