І тут дійшло до мене, що насправді для прожиття у мене все є, а що було б, якби – з імовірністю один випадок на сто тисяч – корабель не пригнало від місця першої аварії настільки близько до берега, що вдалося доправити з нього всяку всячину на берег; що було б, якби довелось виживати у тому стані, в якому я спершу опинився на березі без найпотрібніших речей, без найпотрібніших знарядь, аби всім необхідним себе забезпечити? «Власне, – мовив я до себе вголос, – що робив би я без рушниці, без амуніції, без робочих інструментів, без одягу, ліжниці, намету або хоч якогось прихистку?», а тепер усього цього в мене подостатком, і я цілком можу вижити без рушниці, якщо закінчиться амуніція: є всі можливості прохарчуватися хоч і до самого скону, – від самого початку я прагнув передбачити усі можливі випадки, маючи на оці не тільки те, що може скінчитися амуніція, але те, що я можу з часом і здоров’я мати гірше, і підупасти на силі.
Признаюсь, я не уважив на те, що моя амуніція може у якийсь мент вибухнути… якщо блискавка влучить у порох, – тим-то думка про це так мене вразила, коли справді гринуло і блиснуло.
Отож, починаючи меланхолійний опис тихого життя, про яке, либонь, досі в світі не чули, я все до ладу переповідатиму з самого першу. За моїм рахунком, 30 вересня за згаданих обставин я ступив: сонце ув осіннє рівнодення стояло майже над головою, і я ще обчислив на підставі спостережень координати – дев’ять ступнів двадцять дві мінути північної широти.
Через десять-дванадцять днів я подумав, що, за браком книжок, пера та атраменту, можна втратити лік часу, не виконувати заповіт про день суботи[12], – аби цьому запобігти, я за допомогою ножа викарбував великими літерами напис на величенькому стовпі, який перетворив на чималий хрест, котрий вкопав там де я вперше вийшов на берег: «Тут я висадився 30 вересня 1659 року».
На чотирибічному стоякові хреста я щодня робив ножем карбину: карбина кожного сьомого дня була удвоє довша, ніж звичайного дня, а першого дя місяця – ще удвічі довша; таким чином я вів свій календар, позначаючи для рахунку тижні, місяці й роки.
Слід звернути увагу на те, що серед всячини, яку я доправив з корабля за кілька наворотів, як ішлося вище, траплялися й не вельми цінні, однак корисні речі, що про них я досі не згадав; це передусім пера, атрамент, папір у наборах, котрі я познаходив серед речей капітана, його помічника, гармаша й теслі, три-чотири компаси, деякі математичні прилади, кутомірний круг, далекогляди[13], морські мапи та навіґаційні книги; усе це я забрав, не знаючи навіть, чи згодом воно мені знагодиться; ще я знайшов три дуже гарні Біблії, які долучалися до мого вантажу з Англії і які я переклав до своїх речй, португальські книжки, серед котрих було три католицькі молитовники та кілька інших книжок, які я вирішив зберегти. А ще в нас на кораблі був собака й двоє котів, що їхню непересічну історію я згодом переповім, бо обох котів забрав я, а собака сам стрибнув у море і з’явився в мене після першого мого навороту на корабель та віддано прослужив мені упродовж багатьох років; він намагався мені щось приносити, розважати мене, а я хотів лишень, щоб він побалакав зі мною, та ба. Я вже згадував, що знайшов пера, атрамент і папір, котрі дбайливо зберігав; доки вистачало атраменту, я все ретельно нотував, а коли він скінчився, у мене не стало такої можливості, тому що з підручних матеріалів я атрамент виготовити не зміг.
І я збагнув, що, попри всі мої запаси, мені багато чого бракувало, зокрема атраменту, а також заступу, мотики чи сапки, лопати, аби копати й перекидати землю, голок, шпильок, ниток; щодо білизни, то незабаром я навчився перебуватися без неї.
Через брак знарядь робота ледве посувалась; майже рік я поклав на те, щоб довершити частокіл або обцаркувати оселю. Чимало часу пішло, щоб у лісі зрубати й обчухрати жердя на стояки, які я подужав би підняти; тобто інколи я два дні рубав і переносив додому один стояк, а на третій день вганяв його у землю, що попервах я робив важкою деревинякою, а тоді здогадався використати лом, хоча працю це не полегшило. Звичайно, важко, хоча ніхто мене не підганяв та іншої роботи не було, – як усе впораю, то в оглядному майбутньому на острові залишиться лишень полювати на якусь поживу, чим я, більш-менш, і займався щодня.
Відтак я почав більше думати над тим, що та як зі мною відбувається; почав ці думки занотовувати і не стільки для своїх наступників – бо, звичайно, такі ще можуть з’явитися – скільки через те, що різні міркування заполонювали всю мою увагу, а я вже почав опановувати себе та якомога втішати, протиставляючи добро злу й свій нинішній стан тому, що могло б статися, – записував усе безсторонньо, як «прибутки––видатки», свої вигоди й лиха, що мене спіткали, отож:
13
Один із перших інструментів, що потім перетворився на прозорні труби й телескопи (прим. пер.).