Через кілька днів – коли вже побував на кораблі й позабирав усе, що змога – не міг я втриматися від того, аби зійти на пагорб і дивитись на море, сподіваючись побачити якесь судно; здавалося, що на обрії бовваніє вітрило, в мені окріювала надія; я видивлявся до потемніння в очах, марево зникало, я сідав і плакав, як дитина, тому що ці химерії лише поглиблювали моє нещастя.
Коли все якось залагодилося, і оселя, і в оселі все облаштувалося, з’явився в мене стіл і стілець, все познаходило своє місце, я взявся до щоденника, котрий повністю подаю тепер до вашої уваги (хоча ви у ньому зустрінетеся вже з частково відомим вам описом), а вів його я доти, доки не закінчився в мене атрамент.
Розділ V. Спорудження дому. Щоденник
30 вересня 1659 року. Я, бідолашний Робінзон Крузо, корабель якого під час жахливого шторму зазнав аварії біля узбережжя, потрапив на берег цього похмурого, злоповісного острова, котрий я назвав островом Розпачу, а решта команди корабя потонула, та і сам я ледь живий.
До кінця дня я побивався через цю біду, бо не було в мене їжі, дому, одягу, зброї, не було куди тікати, і в розпачі, що в цьому становищі мені нема рятунку, я бачив попереду лише смерть – або зжеруть мене хижі звірі, або вб'ють дикуни, або або помиратиму голодом. Як запала ніч, я спав на дереві, бо боявся диких створінь, але, попри дощ, проспав усю ніч добре.
1 жовтня. Уранці я на продив побачив, що високий приплив набагато наблизив розбитий корабель до острова, бо, з одного боку, було приємно, що корабель стирчить на відмілині, а не розвалився, і я сподівався, коли вітер вщухне, добути на ньому для порятунку трохи харчів та необхідної всячини, з другого боку, вигляд корабля примусив мене знову журитися за загиблими товаришами, котрі, гадаю, якби лишились на облавку, то й корабель врятували б, і самі не всі потонули б, а тоді ми цілком могли б з уламків корабля змайструвати шлюпку та попливти в якісь інші краї світу. Ці думки бентежили мене більшу частину дня, але зрештою, коли вода майже відринула від корабля, я підійшов до нього, наскільки зміг, по піску, а потім поплив і видістався на облавок. Увесь день стояло безвітря й продовжував падати дощ.
Від 1 до 24 жовтня. Усі ці дні я тільки й робив, що доправляв з корабля все, щозмога, на плотах під час припливу. День у день – рясні дощі, хоча інколи визирало сонце; схоже, що це сезон дощів тут.
24 жовтня. Мені перекинувся пліт разом із усим вантажем, а що сталося це на мілизні, й речі здебільшого були важкі, я багато що позбирав під час відпливу.
25 жовтня. Цілу добу при подмухах вітру падав дощ; в один з таких подмухів корабель розвалився та й по ньому, – лише у відплив де-не-де виднілися його рештки. Цілий день я в кривав від дощу й переховував врятовані з корабля речі.
26 жовтня. Протягом цілої днини блукав берегом, наглядаючи місце для оселі, прагнучи захиститися від нападів уночі чи то звірів, чи людей. Проти вечора знайшов підхоже місце попід скелею та позначив півколом свій майбутній осідок, котрий вирішив зміцнити наспою, стіною чи укріпленням з дворядного частоколу, переплетеного линвою та задернованого зовні.
Від 26 до 30 жовтня я тяжко працював, переносячи майно до нової оселі, хоча якийсь час і періщив ливний дощ.
31 жовтня. Уранці я подався з рушницею углиб острова, сподіваючись щось уполювати та роздивитися місцевість; уполював козу, а її козеня побігло за мною додому; згодом довелось його зарізати, бо воно відмовлялося їсти самостійно.
1 листопада. Напнув під скелею намет і ночував вже у ньому; намагався зробити його поширше – я вкопав жердини й повісив на них моряцьку койку.
2 листопада. Позбирав усі ящики, дошки та дерев’янки від плотів і зробив захищення всередині позначеної лінії укріплення.
3 листопада. Ходив з рушницею і вполював двох птахів, подібних до качок, що виявились вельми смачними. Післяобід майстрував стіл.
4 листопада. Зранку спланував свій розклад: час на роботу, полювання з рушницею, сон, розваги, тобто зранку, як нема дощу, я на дві-три години йду з рушницею, потім приблизно до одинадцятої працюю, потім снідаю тим, що маю, з дванадцятої до другої сплю, тому що надворі надто спекотно, надвечір – знову працюю. Цього і наступного дня в робочі години майстрував стіл, бо я ще був дуже невправний, хоча згодом час і потреба зробили з мене доброго ремісника, – так із кожним було б.