17 грудня. Від цього дня й до 20-го я робив полиці, забивав цвяхи в підпори, розвішував усе, що змога, і таким чином звів усе до порядку вдома.
20 грудня. Попереносив речі в печеру й почав меблювання в оселі: змайстрував з кількох дощок якусь подобу мисника, на котрому можна було й харчі покласти; попри те, що дошки почали в мене вичерпуватися, я зробив ще один стіл.
24 грудня. Цілу добу падав дощ. З дому не виходив.
25 грудня. Увесь день дощ.
26 грудня. Дощ вщух, земля набагато прохолодніша й приємніша.
27 грудня. На полюванні поклав одну молоду козу й поранив у ногу другу, піймав її й привів на мотузці додому, де зафіксував та обв’язав перебиту ногу.
Примітка. Зрештою, я виглядів козу, нога загоїлась і зміцніла, а через те що я так довго її порав, вона стала свійською, паслася на моріжку біля дверей і не хотіла уходити. Тоді мені вперше спливла думка тримати свійську худобу, аби було що їсти, коли закінчаться порох і кулі.
28, 29, 30, 31 грудня. Пекельна спека, вітерець не шелесне, нікуди не виходив –лише ввечері по їжу, а весь час удома використав на порядкування вдома.
1 січня. І далі спека, але я виходив полювати рано та надпізь, а опівдні вилежувався. Увечері пройшов далі видолинками до центру острова, і побачив там безліч кіз, але дуже боязких і непідступливих, – вирішив спробувати взяти на полювання свого собаку.
2 січня. Отож вже наступного дня пішов разом із собакою і спустив його на кіз, але я помилився, бо вони всі нашорошились на нього, а він добре зрозумів небезпеку й не схотів наближатися.
3 січня. Почав споруджувати дуже товсту й міцну огорожу або стіну, бо ще боявся чийогось нападу.
Примітка. Цю стіну я описав раніше і тому пропущу щоденниковий запис; досить сказати, що на весь обсяг роботи я витратив час із 2 січня до 14 квітня, хоча вона мала до 24 ярдів завдовжки, описуючи півколо біля скелі діаметром ярдів вісім з центром біля дверей до печери.
У цей період я тяжко працював; іноді цілі дні або й тижні випадали через дощ, але я розумів, що без стіни не буде надійного захисту; важко повірити, скільки неймовірних зусиль довелося докласти, особливо коли переносив з лісу оберемки жердя та вганяв у землю, бо я рубав набагато грубші стовбури, ніж треба.
Коли я закінчив цю стіну й зовнішній дворядовий частокіл, зробив наспу та обдернування, то подумав, що прибульці з моря оселі не помітять, що, як згодом виявиться, стане мені в добрій пригоді.
У ті дні, коли не дощило, я вчащав до лісу по дичину й кожної виправи знаходив щось корисне, як от надибав я диких голубів, але не лісових, що живуть на деревах, а радше свійських або сизих; я взяв кілька пташенять, аби виплекати з них домашніх голубів, проте, коли вони підросли, то відлетіли геть, мабуть, через те, що мені не було чим їх годувати, щоправда гнізда їхні я знаходив і далі та брав пташенят, котрі виявились вельми їстівні. Наразі, пораючись по господарству, я побачив, що мені багато чого бракує і що тим часом я зробити не вмів, наприклад одягти рихву, як роблять бондарі. Я вже згадував, що пару барилок у мене було, але, попри кілька змарнованих тижнів, мені не вдалося самому виготовити барилко; не вдавалося мені ні переднити бочку, ні дощини припасувати так, щоб воду не пропускали, то я й покинув ту справу. Мені також дуже були потрібні свічки, тому що, коли починало сутеніти – зазвичай десь о сьомій, – я мусив лягати. Я згадував той кусень воску, з якого робив свічки під час африканських пригод, – наразі воску в мене не було, і замість нього я використовував лій забитої кози; для цього я виліпив і висушив проти сонця череп’яний каганчик та приладнав до нього гніт з пачосів, то й вийшов світник, хоча світло від нього не таке яскраве, як від свічки. Під час усього того порання щось я шукав у своїх речах і знайшов мішечок з зерном для птиці, що була не в цей рейс, але мабуть з того, як ми йшли з Лісабона. Рештки зерна в мішечку доїли пацюки, залишивши саму полову й пил; мішечок мені знадобився на щось інше (здається для пороху, коли я розкладав його по торбинках, захищаючи від блискавки), і я витрусив його попід скелею біля укріплення.
Я витрусив мішечок напередодні згаданих обліжних дощів і викинув це з думки, аж ось десь за місяць побачив кілька маленьких зелених пагонів, що вигулькнули з землі, котрі – подумав я – можуть бути ще якоюсь незнайомою рослиною, проте не міг вийти з дива, коли згодом побачив десять-дванадцять колосків чудового зеленого ячменю, нашого європейського чи радше англійського ячменю.