Выбрать главу

Прорість зерна, яку я згадав у щоденнику, спочатку не вразила мене; серйозніше я поставився до неї, коли зрозумів, що це диво, але такі роздуми не вельми вабили мене й також пригасли з часом. Навіть така страхота, як землетрус, котрий викликає невидима Сила, якій усе підвладне, нажахала мене, але теж минула із першим переляком. Нині я не більше думав про Бога та Його присуди (не вважаючи, що це з Його руки всі мої теперішні злигоди), ніж зважав би на Нього в успішніші свої часи. Проте відколи я занедужав і поволі перед очима вималювались смертельні страждання, коли дух почав занепадати під тиском сильного сумяття, а сили організму виснажила трясовиця, віддавна приспана моя висока моральність почала прокидатися, і я взявся дорікати собі за прожите життя, протягом якого я відверто, через уперте своє беззаконня, провокував правицю Бога на потужні удари, на таке мені відомщення. Ці роздуми гнітили мене й на другий, й на третій день недуги і в розпалі трясовиці та тяжких докорів сумління ніби вирвали з мене слова молитви до Бога, хоча хтозна, чи виражала молитва мої жадання й надії… – радше був то голос страху й розпачу.

Думки змішалися, розум пекли докори, а жах смерті в злигодах збентежував передчуттями; у такій розторганості душі язик міг наговорити казна що. Все радше зводилося до вигуків на шталт: Господи, яка я жалюгідна істота! Якщо мені роковано хворіти, я, безперечно, помру без допомоги, а потім що зі мною станеться?! І я вмився слізьми та довший час не міг зронити ні слова. І тоді я пригадав добру батькову пораду і його віщування, згадане на початку моєї оповіді, про те, що коли я зроблю це глупство, Бог мене не благословить, і колись, у марнотравному своєму житті, я ще пошкодую, що знехтував його порадою, але допомогти мені повернути змарноване не буде кому. «І оце, – промовив я, – справдилися слова любого батька: Бог мене засудив, і нема кому допомогти чи почути мене. Я знехтував голосом Провидіння, котре в милосерді своєму створювало мені всі умови для щастя й спокою, проте я цього сам не побачив і не схотів послухати батьківі, які говорили мені про це благословення. Я покинув їх боліти серцем через мою необачність, а тепер і сам маю боліти серцем через наслідки того. Я зневажив їхню поміч і підмогу, що довели б мене до пуття й спростили б просування по життєвій дорозі, а тепер мені треба борюкатися з цими злигодами – і ніякого сприяння, підтримки, втіхи чи поради. І я заволав: «Господи, поможи, бо лихо мені.» Це, так би мовити, була моя перша молитва за багато років.

Але повернімося до щоденника.

28 червня. Сон мене відсвіжив, напад минув, і я підвівся; хоча ще залишилось тяжке відчуття від смтрашного й жахливого сну, я розумів, що трясовиця може наступного дня повторитись і тому вирішив використати цей час, аби подбати про все необхідне, аби покріпити й підтримати себе при поверненні хвороби, – передусім я виповнив водою балцанку й поставив її на стіл біля ліжниці, а щоб не давалась узнаки й не зашкодила мені різниця температур, я додав чверть пінти рому й перемішав розчин. Потім узяв і засмажив на вугіллі шмат козлини, котрий ледве скуштував потім. Трохи погуляв, проте був я надто ще слабкий, а до того ще огортали мене печаль і жаль через мій злиденний стан і можливе повернення хвороби вже завтра. Повечеряв трьома черепашачами яйцями, які у приску засмажив густо просто в шкаралущі, – за все життя це була моя перша страва, котру я просив Бога благословити. Після вечері спробував пройтись, проте рушниця виявилася для мене заважкою, а я ж без неї нікуди не рушав, і тому далеко від оселі не відходив, посидів на землі, подивився на спокійне та лагідне море просто переді мною. Коли я сидів там, роїлися в голові різні думки: що таке ця земля і це море, які мені так добре знайомі? Звідки вони? І що таке я та інші створіння, дикі й свійські, люди й звірі?

Звідки ми взялися? Звичайно, все створила якась потаємна сила: землю, море, повітря та небо. Що це за сила? Природно виснувати, що творцем є Бог. Але тоді ось яка дивина – якщо все створив бог, то, виходить, він усе скеровує і над усим панує, а також над усим тим, що з цим творивом пов’язане, бо всетвірна Сила має достатню владу, аби всім правувати й керувати. А якщо так, то в огромі трудів Його нічого не може статися без Його відома або призначення.