Щойно 15 липня я почав докладно вивчати острів. Спочатку я пішов до бухти, де я витягав на берег свої плоти й де було гирло річечки. Пройшовши берегом зо дві милі проти течії, я побачив, що приплив далі не сягає, і залишається тільки потічок з прісною і доброю водою, хоча наразі, через посушливу пору, він де-не-де геть змілів, і вода в ньому стояла. Біля берегів лежали мальовничі савани або луки – зелені оболоні, а там, де біля пагорків кінчалася заплава, вивищувався дебелими стеблами рясний зелений тютюн. Серед розмаю інших рослин я багатьох видів не знав і не розумів, яку з них можна мати користь. Я шукав коренеплоди маньйоки, що з них індіянці у цих широтах печуть касавний хліб, але нмарно. Бачив величезні алое, але на них я також не розумівся. Зустрів цукрові тростини, але дикі, – без культивації вони ні нащо не придатні. Ото й усе на цей мій вихід: ідучи додому, я міркував, як виявити корисні властивості усих цих овочів та рослин, проте нічого путнього не придумав; недовго пробуваючи в Бразилії я надто мало звертав уваги на польову рослинність, аби тепер пустити її в діло у своїй скруті.
Наступного дня – 16 червня – я знову подався тією ж дорогою, але пройшов трохи далі, де потічок і савана закінчувались, а почалися радше лісні місця. Тут я знайшов різні овочі: передусім багато кабаки на землі й винограду на деревах. Винограддя стирачло понад деревами, а на ньому рясніли стиглі соковиті виноґрона. Я щиро зрадів цьому дивовижному відкриттю, але досвід навчив мене не нариватися на таку їжу, бо я був у Барбарії кілька наших невільників-англійців наїлися винограду й померли: у них почалися бігунка і вогневиця.
І от чудова ідея: я вирішив сушити його на сонці й зберігати вже у вигляді ридзинок, котрі поживні та смачні самі по собі, особливо коли вже свіжого винограду не буде.
Я пробув там цілий вечір і вперше не повернувся ночувати до своєї оселі. Проти ночі я зробив, як колись: влаштувався спати на дереві, а вранці я продовжив свої розвідини і – якщо судити за довжиною долини – пройшов ще близько чотирьох миль на північ, а на північ і на південь від мене бовваніли пасма пагорбів. Наприкінці переходу відкрився вихід у долину на захід, де зі схилу гори на схід дзюрчав прісноводний струмок; увесь край дихав свіжістю, зелом і квітом, – весняний май і буйноцвіт нагадували виплеканий сад.
Я трохи спустився в цей чарівний діл і споглядав його з таємною насолодою, а до насолоди долучалася думка, що все це моє, а я став королем і паном безборонної землі з правом власності на неї, і, маючи правовий титул, я міг би передавати її в спадок, наче лорд свій манор в Англії. Тут рясно росли какао, помаранчі, цитрини й цитрони, але здебільшого дикі види, що, принаймні тоді, не овочували. Проте я зібрав зелені лайми, що були не тільки приємні на смак, але й мали лікувальні властивості; згодом я змішував їхній сік з водою, і напій цей був корисний, прохолодний і відсвіжуючий. Я зрозумів, що маю тепер роботу: треба усе це позбирати й віднести додому, бо вирішив заготовити виноград, лайм і цитрини на близьку вже пору дощів. Отож я назбирав чималу купу винограду в одному місці, в іншому – ще одну, але меншу, і ще в одному – нагромадив лайм і цитрини; потім узяв собі трохи плодів з кожної купи й подався додому, наміряючись наступного разу повернутися з мішком, торбою абочим, щоб забрати решту. Таким чином, після триденних мандрів я повернувся додому (так я відтепер називатиму свій намет та печеру), але дорогою виноград зіпсувався, – стиглі й соковиті ягоди порозривало і використати їх було неможливо; натомість лайм зберігся добре, але ж я узяв лише кілька штук.
Наступного дня – 19 липня – я повернувся з двома торбинами, щоб забрати свій врожай, але здивувався, побачивши, що купа стиглого і доброго винограду порозкидувана й потоптана, хтось усе розгріб по всіх усюдах – поїв чи просто зжер. З цього я виснував, що це зробили якісь невідомі мені дикі створіння. Отож, виноград не можна громадити на купки, бо його знищать, і не можне нести в торбі, по ягоди роздавляться під власною вагою, і тому я назбирав чимало рвиноґоон і порозвішував їх на гілках дерев, аби вони достигли й висохли на сонці, а лайм і цитрини я носив додому, скільки подужав.
Удома я з великою приємністю розмірковував про родючість долини та вигідність нової ситуації, про захищеність від бур на тім боці струмка та лісу, і виснував, що я оселився в найгіршому місці острова. Через це я почав гадати, як переселитися й вибрати для оселі в родючій та гарній частині острова таке ж захищене місце, як і нинішнє.