Я вже згадував, як знайшов кілька насінин ячменю й рису і як вони дивом проросли: було приблизно тридцять колосків рису і дванадцять; я на свій розсуд вибрав слушний час сіяти – після дощів, коли сонце стояло від мене на південь. Я дерев’яним заступом, як міг, перекопав латку землі, поділив ділянку надвоє й посіяв; ще тоді я подумав, що не все слід висівати, бо насправді ж я не знав слушної гшодини, – через це я висіяв десь дві третини насіння й залишив собі по жмені того й того. Згодом виявилося, що я мав рацію, тому що змарнувався увесь посів: залягла посуха, на посіяне не впало ні краплини дощу, і в землі не лишилося вологи для проростання зернин; щось проросло лишень із поверненням дощової пори – ніби я висіяв тільки-но теперю Прийшовши до висновку, що спочатку сходів не було через посуху, я знайшов вологу ділянку для нової спроби біля мого нового житла в долині, перекопав її, й висіяв решту зерна у лютому проти весняного рівнодення, у березні й квітні дощі рясно зволожили землю, сходи були добрі і врожай я мав гарний, а що насіння лишалось мало, і все висіяти я не наважився, то й добуток виявився скромний – по півпека[20] кожного ґатунку. Завдяки такому досліду я став досвідченим рільником і визначив слушну пору для сівби, а ще – у мене могло бути дві посівні й два врожаї на рік.
Доки збіжжя росло, я зробив ще одне невеличке корисне відкриття. Щойно закінчувалися дощі й починало випогоджуватися – приблизно в листопаді, – я відвідав свій домок, де все було так, як я залишив кілька місяців тому. Подвійна кругова огорожа стояла досить міцно, а кілки, які я поробив з тутешніх дерев, проросли й почали галузитися, як підстрижений верболіз. Вже й не пригадую, як називалися дерева, з котрих я витесував кілки. Я й дивувався, і вельми радів цим паростям: попідстригав і по змозі надав їм одностайного вигляду; достоту важко повірити, якими красенями вони стали за три роки; попри те, що діаметр обгородженого круга мав біля двадцяти п’яти ярдів, віття дерев (а це справді були вже дерева) утворили суцільне шатро, в затінку якого можна було перебути посушливу пору. Це підказало мені ідею втяти ще кілька таких же кілків і повстромлювати їх півколом довкруг огорожі мого житла (тобто першої оселі), – так і зробив: увігнав у землю деревини чи кілки в два ряди ярдів за вісім від першої огорожі; вони зразу прийнялися і спочатку тільки отіняли житло, а згодом, про що я оповім нижче, ще й виконали роль додаткового укріплення.
Тепер я вже розумів, що пори року на острові поділялися не на зиму й літо, як Європі, а на дощову й посушливу пору: половину лютого, увесь березень і половину квітня падають дощі, а сонце перебуває в зоні рівнодення. половину квітня, увесь травень, червень, липень і половину серпня – посуха, а сонце хилиться на північ.
Половину серпня, ввесь вересень і половину жовтня дощить, а сонце повертається. Половину жовтня, ввесь листопад, грудень, січень і половину лютого– посуха, і сонце хилиться на південь від екватора.
Дощові сезони могли тривати довше чи менше, залежно від вітрів, але загальна картина була саме така. Ще досвід підказував, що мокнути під дощем шкідливо для здоров'я, і тому я припасав харчі завчасу, щоб спокійно пересидіти мокву вдома.
У таку пору я горливо брався за ужиткові речі, котрі потребували і часу, і рук; так я багато разів пробував плести кошик, але щоразу через ламке пруття вся робота моя марнувалася. Мені дуже знагодилося те, що малям я полюбляв дивитися на роботу кошикарів у батьковому місті; як і всі хлопці, я був завжди охочий допомогти, і водночас придивлявся до кошикарства, сам пробував робити й здобув таким чином навички, і тепер, коли мені це спало на думку, мені бракувало лише матеріалів, – аж тут я подумав, що пагілля дерев, з яких я поробив оці пророслі кілки, має бути таке ж міцне, як у верболозу, білої верби або лози, і я вирішив спробувати.
Уранці я подався на свій «фільварок», постинав там трохи найтоншого пагілля і переконався, що це те, що треба; наступного разу я вже прийшов з тесаком, щоб зразу заготовити, скільки слід, бо вибір був великий. Вдома я поклав пагілля сушитися на подвір’ї, а коли пруття було вже готове – заніс його в печеру, а найпершої ж дощової пори наробив собі багато кошиків – і кошів, і кошелів, і сапет; це не були досконалі вироби, але мене вони влаштвували; надалі я вже пильнував, щоб було чим замінити діряві кошики, а ще далі почав робити міцні зсипи, аби збіжжя зберігати в них, а не в мішках.
Я витратив силу-силенну часу, аби залагодити ці справи, але переді мною постали ще дві проблеми: на господарстві не було посуду на рідини, за винятком двох бочівок з ромом та кількох звичайних пляшок і балцанок для води, спиртного тощо. Не було навіть горщика, аби щось зварити, – лише чималий доправлений з корабля казан, але завеликий, щоб юшку варити або м'ясо тушкувати. Друга річ, котрої мені бракувало, –я ж не знав як її роблять; проте з часом і цьому дав раду.