Усю посушливу літню пору я городив пліт другого ряду, аж тут нагодилася інша робота, на котру довелося вгатити більше часу, ніж гадалося.
Розділ VIII. Огляд місцевості
Я вже згадував, що намірявся оглянути весь острів і що пройшов берегом потічка вгору до того місця долини, де спорудив собі кишло і звідки був вихід до моря й до протилеглих теренів острова. Тепер я вирішив туди пройти – на протилежне морське узбережжя; своїм звичаєм узяв рушницю, тесак, собаку, побільше пороху й шроту, поклав пару сухарів і більшеньке висохле виноґроно й рушив. Вийшов з долини, де стояв фільварок, і побачив, завдяки ясній погоді, на заході море, а за ним – ледь видну смужку землі, – хтозна чи острів, чи континент. Був дуже ясний день, і я чудово розпізнав землю, тільки не міг установити – континент це чи острів, що височів удалечині із заходу на захід–південний захід – не менше як за п’ятнадцять-двадцять ліґ.
Я не міг визначити, яка це частина світу, хоча цілком могла бути й Америки, десь біля іспанських доміньйонів, а живуть там, либонь дикуни, і там мені справді були б непереливки; через це я й упокорився Провидінню, котре, як я переконався, усе повертає на краще; тому я заспокоївся й кинув дарма жалкувати, що не втрапив туди.
Крім того, я все докладно обмізкував, і вийшло, що, якщо це іспанський берег, то колись я побачу там якесь судно, я якщо – ні, то це дикунський край між іспанським берегом і Бразилією, де дикуни найокрутніші, бо вони – канібали, що вбивають та з'їдають усіх бранців.
Отак я собі походьма міркував. Ця частина острова виявилась набагато приємнішою за мою, – скрізь квітують вкриті травою савани й зеленіють мальовничі гаї. Усюди повно папуг, і заманулося котрусь піймати, приручити й навчити розмовляти зі мною. Врешті-решт я зловчився та впіймав папужатко, приголомшивши його дрючком, а тоді привів його до тями, приніс додому, але на навчання пішло кілька років; кінець-кінцем він призвичаївся називати мене на ім'я. Іще розкажу про один інцидент у належному місці, хоч, власне, то й дрібниця.
Мене ця подорож троихи розважила. По низькодолах я бачив зайців (мені здалось, що ніби схожі) та лисиць, але вони дуже відрізнялись від тих, яких мені випадало в житті бачити, і я не міг себе примусити їх їсти, хоч і вбив кількох. Ризикувати не було рації, бо гарних харчів мені не бракувало, на вибір до родзинок завжди було три ґатунки м’яса: козлина, голуб’ятина й черепашина, – кращого вибору не давав і Ліденголський ринок[21], особливо якщо зважити на відносний розмір наших можливостей; хоча загальний мій стан був прикрий, ятатком, навіть делікатесів.
Під час мандрів я проходив за день милі дві, але ж дорогою я ще то туди заходив, то сюди, оглядаючи довкілля, й тому назад до ночівлі добувався вкрай виснажений, – там я спочивав на дереві, або наштрикував кілки між деревами чи наокруг себе, щоб хижаки не запопали мене зненацька.
Вийшовши до моря, я зрозумів, що отаборився в найгіршій частині острова, бо тут черепахи достоту вкривали берег, а в себе за півтора року я піймав лише три. Скрізь безліч відомих і невідомих мені пернатих; пташине м’ясо дуже добре, тільки з назв тих птахів я знав лише пінгвінів.
Настріляти їх можна було досхочу, але треба було ощаджувати порох і шріт, – тому я радше полював на кіз, бо козлина тривніша, проте хоч тут кіз було набагато більше, ніж на моєму боці острова, але до них важче було на рівнині скрадатися, і вони помічали мене раніше, ніж я діставався до горбків.
Звичайно, цей берег був набагато приємніший від мого, але я не мав збирався перебиратись, тому що до своєї оселі я вже звик, і шлях сюду трактував як подорож із дому. Отож я пройшов берегом на схід миль дванадцять, позначив місце встромленим у землю кілком і вирішив вертати додому, а наступного разу поклав собі йти зі свого боку на схід від житла та обійти тим краєм до цього кілка.
Вертав назад іншою дорогою, бо гадав, що так матиму уяву про весь острів і ні за віщо не промину свій перший осідок, та ба, бо вже через дві-три милі я опинився в широкій долині серед лісних горбів, і серед густої лісовини я міг орієнтуватися лише за сонцем, але треба було знати для цього його положення об цій годині. А ще, як на те, усі три-чотири дні в долині стояв туман, і через нього довелося знову виблукати на берег моря, відшукати кілок і повернутись додому так, як я прийшов; додому я вертав кількома ходками, бо пекло непереносно, а в мене ж і рушниця, і муніція, і тесак, і інші речі.
21
Ліденголський ринок знаходиться в Лондон-сіті на вулиці Ґрейсчерч. Він заснований у 14 ст. на місці Лондона римської доби (прим. пер.).