У такому гуморі розпочав я третій рік на острові; аби не втомлювати читача описом моєї праці цього року таким же докладним, як і за перший рік, скажу лишень, що байдики я бив украй рідко і щодня розподіляв свій час на різні види потрібної роботи, як от, по-перше, віддавав належне Богові й читанню Святого Письма, що я робив тричі на день, по-друге, щоранку, коли не було дощу, три години полював для здобування їжі, по-третє, більшу частину дня давав лад, різав, заготовляв і готував те, що я уполював чи упіймав. Слід зважити й на те, що ополудні, коли сонце стояло в зеніті, непереносний сквар не дозволяв працювати надворі, й тому на роботу лишалося тільки години чотири ввечері; щоправда часом я міняв свій розклад і працював уранці, а полював з полудня.
Окрім того, що на потрібну роботу лишалось обмаль часу, сама робота була вельми працемістка: через брак знарядь, допомоги і вміння я витрачав на все силу-силенну часу. Так, сорок два дні пішло на дошку для довгої полиці для печери, а два пилярі з інструментом і пильнею за півдня випиляли б з того ж дерева шість таких дощок.
Робив я так: обирав на зруб лісовину погрубше, бо дошка мала бути широка. Три дні я рубав дерево, два дні обчохрував гілляччя і одержував колоду. Далі – якомогоа обтісував і брусував, аби зменшити вагу колоди для подальшого совання, а тоді перевертав її та вигембльовував з одного боку на всю довжину майбутньої дошки, ще раз перевертав уже на цей бік і так само гемблював, доку не одержував гладеньку дошку біля трьох дюймів завгрубшки. Будь-хто зрозуміє, скільки зусиль це потребує, але в цьому, як і в багатьох інших випадках, я давав собі раду завдяки праці й терпінню. Я змалював це все так докладно, аби пояснити, чому зроблено небагато, а часу витрачено чимало, – те, що з помічником та інструментами можна було зробити нараз, потребувало надмірних зусиль і часу одноосібної роботи практично голіруч. Наступні події покажуть, що, попри все, терпінням і працею я повершив усе, чого вимагав од мене мій стан.
Тепер у листопаді й грудні я чекав на врожай ячменю та рису. Угноєний і перекопаний лан був невеликий, тому що, як я згадував, ото сіяв передніше у посуху і втратив один врожай повністю, і в мене залишилось на круг по півпека того й того насіння. Натомість цього разу сподіванки на врожай були великі, аж я запримітив, що знову можу все втратити через вражу силу, якої важко спекатись; ішлося передусім про кіз і звірят, що їх я порахував зайцями, котрих вабили солодкі стеблини і котрі внадилися цілодобово скубти прорість, не даючи їй змоги виколоситися.
Я бачив один викрут: обтинити ввесь лан; праці я на це поклав чимало, бо ще й час наглив. А що засіяна риза була невелика, я добряче її обтинив за три тижні; удень я декількох тваринок поклав з рушниці, а уночі тримав біля воріт свого собаку на припоні, де він сторожував і гавкав; незабаром вража сила покинула це місце, а тому збіжжя достоїлося й почал швидко стигнути.
Отож, спочатку тваринки талували мені прорість, а тепер, коли наливалося зерно, завзялися на мій врожай птахи; якось вийшов подивитися, як збіжжя половіє, й побачив коло лану хмару розмаїтого птаства, котра чекає, коли я піду. Я відразу стрелив до них, бо завжди ходив з рушницею. Але щойно гримнув постріл, як не менша хмара розмаїтого птаства, раніше не зауважена, знялася з самого лану.
Це мене стривожило, тому що це ж вони за кілька днів знищать усі мої сподівання, і я примиратиму голодом, ніколи не зможу ростити збіжжя, і ситуація насправді безпорадна; однак я вирішив боротися за свій врожай і влаштувати цілодобовий нагляд. Насамперед обійшов увесь лан, аби оцінити втрати й побачив, що поталовано багато, але оскільки зерно для птахів було ще не досить стигле, втрата помірна, і врожай може вдатися, якщо його допильнувати.
Я перезарядив рушницю та ніби почав уходити й побачив, як злодії пообсідали довкола дерева, чекаючи, аби я пішов, і це далі підтверилося, бо щойно я пропав їм з очей, як вони знов по одному почали злітатися на лан. Мене це настільки розлютило, що не вистачило терпіння чекати, доки вони ще позлітаються, бо я знав, що кожне з'їджене ними зернятко, сказати б, призведе до втрати пека хліба[23], і тому я підійшов до тину та стрелив і поклав трьох птахів. Оце лише мені й треба було, – я позбирав їх і вчинив так, як чинять в Англії з запеклими злодіями: повісив рядком на пострах іншим. Важко собі уявити, але ефект був разючий: не тільки птахи на лан більше не злітались, але – доки висіли ті лякала – вони тримались подалі від моєї сторони. Повірте, я вельми радів з цього приводу, а наприкінці грудня відбулися в мене другі жнива.