Справа ускладнювалась через брак коси або серпа, і, як умів, я зробив подобу такого знаряддя з палаша, що був серед іншої зброї, яку я перевіз із корабля. Оскільки перший врожай був невеликий, вижати його було нескладно, хоча й робив я це на свій копил: стинав лише колоски, носив кошелем свого виробництва, перетирав їх руками, і по жнивах підрахував, що з півпека насіння я мав два бушелі[24] рису і приблизна два з половиною – ячменю, – це, звичайно, на око, бо в мене ще не було чим міряти.
Але це мене вельми заохотило, і я сподівався, що у належний час Бог сподобить мене мати власний хліб. Аж ось і нова халепа: я не знав, як молоти зерно на борошно, як віяти зерно, як вчиняти тісто на хліб, як пекти. Усе це додалося до мого сильного бажання створити запаси побільше й налогидити постійне надходження зерна, і я вирішив нинішній врожай не чіпати, а все залишити для наступної посівної, а доти докласти всіх зусиль до вивчення процесу й працювати на майбутнє забезпечення себе збіжжям і хлібом.
Тепер справді можна сказати, що я доробляюся свого хліба. Гадаю, мало хто замислюється над тим, скільки різних дрібниць потребує постачання, виробництво, зберігання, засмачування, вчинення й випічка щоденного хліба.
Мої поточні біди зумовлювались первісним моїм існуванням; щоразу це було відчутніше, навіть після одержання першої жмені насіння, котра стала для мене несподіванкою й дивом, як я вже казав.
По-перше, у мене не було плуга для оранки, не було ні заступа, ні лопати, аби скопувати землю. Ну, це я подолав, змайструвавши, як уже казав, дерев'яну лопату, але з деревини мало пуття – на її виготовлення йде багато днів, а, як не обкувати залізом, швидко спрацьовується і ускладнює роботу та й результат гірший. Однак я то все терпляче зносив і змирився з вадами такої роботи. Засівку не було чим волочити, і я використав для цієї справи величезну гілку дерева, котрою просто шкріб землю.
Коли лан врунився й колосився, я зрозумів, скільки до того ще треба зробити: тинькувати, берегти, косити чи жати, сушити й везти додому, молотити, віяти й зсипати на схов. Відтак потрібний млин, щоб змолоти, сито, щоб просіяти, сіль та запара, щоб вчинити тісто, піч для випічки, а проте, як побачимо, я перебувся без того всього, і зерно дуже зарадило мене у моїх потребах. Це вимагало надсадної праці, але нічого не вдієш. Аби не гаяти час, я все розрахував і щодня по кілька годин брався до цього, а що я вирішив не використовувати зерно, доки не нагромаджу більші запаси, наступні півроку мудрував і працював, щоб приготувати різні місткості для порання зі збіжжям майбутнього врожаю.
Розділ ІХ. Човен
Спочатку треба було розширити лан, бо тепер у мене насіння вистачить, аби засіяти понад акр[25]. Перше ніж зробити це, я витратив майже цілий тиждень, щоб змайструвати лопату; виріб вийшов неоковирний, важкий і потребував подвійних зусиль при роботі. Але я подолав ці труднощі й засіяв дві чималі латки поблизу житла, обтинькував живоплотом з того ж гаю, де я вже стинав гілки, які проростали, – за рік виходить живопліт, який майже не потребує ремонту. На все пішло місяці три – не менше, бо пора була вільготна, і в дощ я ніде не ходив. Отож у зливу я порався вдом і час від часу розважався розмовами з папугою, навчаючи її розмовляти; незабаром вона завчила своє ім'я і голосно вимовляла «Пол», перше слово, мовлене на цьому острові не мною. Звичайно, це була лише розрада під час роботи, якої було подостатком: я вже давно пробував робити дуже мені потрібний череп'яний посуд, але не знав, з якого боку підступитися. Клімат на острові спекотний, і я не сумнівався, що, знайшовши якусь глину, я міг би виліпити начиння, яке після висушування на сонці буде достатньо тривким і придатним для сухого зберігання, що мені й треба для зерна, борошна та ін., що я заготовлював, і тому я поклав виліпити кілька місткіших судин – покотил.
Либонь, Читач, пожалкував би чи й викпив би мене, почувши, як я марудився, готуючи з глини податний пласток для роботи, які дивні, неоковирні, потворні речі я ліпив, скільки того роблива запалося всередину або розвалилося, бо недостатньо тривкий заміс не витримував власної ваги, скільки полупалося через те, що або сонце надто пекло, або занадто швидко ставив я виріб на осонняя, скільки розвалилось нанінащо перед чи після сушіння, тобто як, власне, за два місяці тяжкої праці, – було ж знайти глину, накопати, зробити заміс та ліпити, – я зробив лише дві великі, потворні, череп’яні ємності, котрі я не зважуюсь назвати куманами.