А ще я часто серйозно замислювався, як і кожен зробив би у такій же скруті, над порівнянням свого нинішнього стану з тим, на що сподівався спочатку, чи, радше, з тим, яким він був, якби добре провидіння Бога чудесним чином не викинуло корабель поближче до берега, де я не тільки міг дістатися до нього, але й доправити на берег корисні для виживання й комфорту врятовані речі, бо інакше я не мав би інструментів для роботи, зброї для оборони, пороху й шроту, щоб добувати їжу.
Протягом годин, ба навіть днів, я собі ясно уявляв, що робив би, якби не видобув нічого з корабля. Замість нинішнього розмаю, для їжі була б лише риба й черепахи, або ще й умер би з голоду, перш ніж знайшов би їх, і якби вижив, то жив би, як дикун; якби я навіть примудрувався та вбив козу або птаха, я їх би не оббілував, не розпатрав і не порізав, а жвакував би зубами, роздирав би пазурями, як звір.
Завдяки таким роздумам я глибше відчув доброту Провидіння й щиру вдячність за свій нинішній стан з усіма його бідуваннями й злигодами; поміркувати над цим я радив би тим, хто в біді каже: «Я – найнещасніший.» Хай подумають, наскільки гірше було б людям, якби Провидіння схотіло зробити їх справді нещасними.
У мене була ще одна обнадійлива думка: порівняння теперішнього заслуженого стану з очікуваним від Провидіння. Життя моє буле неподобним: не знав я й не боявся Бога. Батьки добре мене виховували й доклали всіх зусиль аби вселити у мене страх святобожий, виплекати почуття обов'язку та розуміння єства свого й призначення. Та ба! Я рано приохотився до морських мандрів, що несумінсі зі святобожим страхом, хоча Його кара завжди поруч; отож раннє мореплавське життя й матроське товариство виставили на посміх і вивітрили з мене рештки реліґії; уперте гордування небезпекою, призвичаєність до вигляду смерті, – а все через те, що спілкувався я з такими ж, як і я, і ні від кого не чув і натяку на добро.
У моєму житт іне було добра, і я не розумів ні самого себе, ні свого призначення у зв’язку зі своїми щасливими рятуваннями, – ні після втечі з Сале, ні після того, як капітан португальського корабля підібрав мене, ні під час вдалого осідку в Бразилії, ні після одержання вантажу з Англії тощо я ні подумки, ні вголос не промовив «Дяка Богові!», і в скруті я до Нього не молився: «Господи, зглянься на мене!», і звучало ім'я Боже лише під час присяги або блюзнірства.
Я вже згадував, що протягом багатьох місяців мене обсідали страшні роздуми про грішне й бездушне минуле життя; коли я поглянув довкола й подумав, які нещастя привели мене сюди і як Бог милував мене, – Він не лише заслужено карав мене за беззаконня, але й підпомагав мені, – у мене з’явилася надія, що моє каяття прийнято і що Бог не залишить мене у злигодах і надалі.
Цей напрям думок привів мене не тільки до покори волі Бога в моєму нинішньому стані, але й до щирої вдячності за цей стан, – нарікати не варто, бо мені збережено життя й заслужено не покарано за гріхи, мені даровано благодать, на яку я не міг тут сподіватися; тому не ремствувати треба, а радіти та щодня дякувати за щоденний хліб, що стало результатом цілої низки чудес; і те, що я мав на столі поживу, таке ж велике диво, як і диво нагодування пророка Іллі воронами; либонь, ні в якому іншому незаселеному краї на землі мені не повелося б ліпше; шкода, звичайно, що я не мав тут товариства, проте не було й хижих звірів, лютих вовків і тигрів, які загрожували б моєму життю, не було отруйних рептилій або рослин, які шкодили б моєму здоров'ю, не було дикунів, які могли б убити та зжерти мене. Себто, з одного боку, я бідував, а, з другого, був щасливий; єдина потрібна мені втіха – це відчуття Божої ласки й турботи; коли я з усим цим розібрався, від журби не лишилося й сліду. Тим часом за мого тут перебування багато доправлених з корабля речей або пропали, або геть спрацювалися.
Я вже казав, що майже закінчився атрамент, і рештки я розводив водою, доки водявий розчин припинив лишати слід на папері. Доки можна було писати, я позначав дні місяця, в які ставалися визначні події в мене, і от, пригадуючи давні поневіряння, я помітив дивні збіжності у днях, коли ці біди траплялися, – якби я був марновірний і розподілив дні на вдалі та невдалі, то певні закономірності могли б мене зацікавити.