Щойно я впорався зі щоглою й вітрилом, як човен полинув і за прозорістю води помітними стали зміни в течії, бо на бистроплині потік брудний, а з уповільненням течії вода очистилася, і ось за півмилі на сході я побачив, як скелі розділяють морську просторінь і ще раз розривають течію, і основний плин повертав південніше, залишаючи скелі на північному сході, а інший плин, наштовхнувшись на скелі, закручувався й швидкою течією повертався на північний захід.
Ті, хто знає, що таке відкладення виконання вироку, коли у них петля на шиї, або хто рятується від злодіїв-убивць,або ще хтось в остаточній скруті, зрозуміють мій захват, коли я кермував човен у водокручу, ставив вітрило проти вітру, що розбирався ще дужче, і радо вітрилив за його допомогою, відчуваючи сильний приплив і водокруч, що несли мене.
Цей водокруч повернув мене на ліґу назад до берега – прямцем до острова, але на дві ліґи на північ від того місця, звідки течія мене понесла в море минулого разу, тож опинився я біля північного берега, тобто протилежного до того, від якого я відплив.
Сили зворотньої течії чи водокручі вистачило тільки на одну ліґу. Отож опинивсь я між двома потужними течіями, – південною, що несла мене в море, і північною, що пронесла мене цілу ліґу до берега; поміж ними, біля острова, вода спокійна, стоїть на місці, і тому бриз, тільки-но вже лагідніший, допоміг допливти.
Післяобід, близько четвертої, за ліґу від острова, я побачив на півдні грізний скелястий ріг, що змушував течію відхилятися далі на південь, утворюючи в північному напрямі потужну водокручу, котра, проте, скеровувалася на північ і не впливала на мій курс на захід. І з навальним вітром я подолав водокручу в північно-західному напрямі і за годину опинився за милю від берега, де панував штиль, і я незабаром причалив.
Боже, на березі я вклякнув і подякував Богові за порятунок, відмовившись назавжди від ідеї рятуватися на човні; відтак я підживився тим, що лишилось, перевів човен у бухточку, яку завважив межи дерев, і, в знесилі від пригод, поклався спати.
Тепер належало придумати, як доплисти човном додому! Увесь мій досвід із тими небезпеками свідчив, що треба шукати новий спосіб; я не знав, що там з іншого боку (себто з західного), і пригоди нові мені не потрібні, – тож вирішив наступного ранку пройти попід берегом на захід і подивитись, чи не впадає там до моря якийсь ручай, аби в його гирлі сховати фреґат[27], котрий може мені ще знагодитися. Милі за три, пливучи понад берегом, я знайшов на чудову бухточку на милю в перетині, котра звужувалась, переходячи в потічок з дуже зручним причалом для човна, що нагадував спеціальний док. Там я причалув і прип’в човна та зійшов на берег роздивитись наокіл.
Виявилось, що я недалеко від того місця, куди приходив пішки, – тому взяв з човна лише рушницю та парасольку, бо пекло, і рушив. Після всіх пригод іти було легко, й проти вечора я дійшов до свого прихистку; тут, у моїй сільській оселі, анічогісінько не змінилося, бо я завше дбав про порядок.
Я переліз через огорожу, поклався, втомлений, в затінку перепочити й заснув, але уяви собі, читальнику, мій продив, коли мене збудив чийсь голос, який кілька разів називав мене на ім'я: «Робіне, Робіне, Робіне Крузо, бідний Робіне Крузо! Де ти, Робіне Крузо! Де ти? Де ти був?»
Втомлений веслуванням і здорожений від ходіння по обіді, я спав, як камінь, і не міг до пуття прокинутись; оспалий, я гадав, що це хтось уві сні звертається до мене, але мене остаточно збудили повтори: «Робіне Крузо, Робіне Крузо», і я спочатку страшенно перелякався та з жаху схопився на рвні ноги, але, щойно продер очі, побачив свого папужку на живоплоті й збагнув, хто мене гукав, бо це ж я вчив його промовляти так жалісливо, а він так добре навчився, що, бува, сяде мені на палець, притулить дзьоб мені до обличчя й почне: «Бідний Робіне Крузо! Де ти? Де ти був? Як сюди потрапив?» та інші завчені фрази.