На голові – велика безформна козиняча шапка чи ковпак із клапаном позаду, що захищав шию від сонця та дощу, бо в цій стороні струмені дощу, які течуть за комір, надто шкідливі.
На мені – козина кожушина до половини стегон, козині бриджі до колін зі шкури старого цапа, а довга вовна, ніби панталони, закривала ноги до половини литок, панчіх і черевиків не було, а натомість я встругнув таке казнащо – як полуботки, що з двох боків, наче гетри вершника, охоплювали ноги й з обох боків шнурувалися, хоча все це, як і решта вбрання, мала варварський вигляд.
Підперезаний я був широким козиним сушеним пасом, але він тримався не чепрагою, а двома шкіряними поворозками з петлями обабіч, але не для шаблі чи кинджала, а для пилки й тесака. Ще був так само скріплений ретязь через плече, на якому під лівою рукою висіло дві ладунки з козлини, – в одній – порох, а в іншій – шріт. На спині я носив кошик, на плечі – рушницю, а над головою – величезний незграбний, потворний парасоль із козлини, котрий був, зрештою, найважливішою річчю після рушниці в моєму обладунку. Колір мого обличчя не був надто побронзований, як можна було б сподіватися в людини, що не вельми про це дбала й жила за дев'ять-десять градусів від екватора. Попервах борода мені відросла на чверть ярда, але в мене було достатньо ножиць і голюр, і я її підстриг покоротше, а волосся на верхній губі підстриг у формі величезних мохамеданських вусів, які я бачив у Сале в турків, бо в маврів вони інші, – вуса були не настільки довгі щоб на них вішати шапку, але в Англії такий заріст назвали б страшним.
Проте це все так – до речі, бо однаково моєю поставою не було кому милуватися. Отже, про це я не буду більше розводитись. У таких шатах я рушив у нову путь днів на п'ять-шість. Спочатку я йшов узбережжям до того місця, де закітвичував човен, щоб зійти на горб, а що човна тепер у мене не було, я пішов до горба навпростець і звідти поглянув на ріг, який довелся, як я згадував, обпливати човном, і вельми здивувався, що на морі цілковитий штиль – ні жмурів, ні брижів, ні течії, – суцільна гладінь, як і деінде. Я не знав, як це пояснити, й вирішив поспостерігати: раптом це викликано чергуванням припливів і відпливів, і незабаром переконався, що відпливна течія на заході зливалася з плином більшої річки, що впадала тут в море, і звідси потужніша нова течія під впливом сильного західного або північного вітру проходила ближче чи далі від берега; я прочекав ще трохи й проти вечора знову зійшов на горб та побачив, як формується відплив і за ліґу від берега утворюється течія, котра в моєму випадку проходила ближче до берега й винесла моє каное геть у чисте море, чого в іншому випадку не сталося б.
З цього спостереження я виснував, що треба лишень стежити за припливо-відпливним ріхом, і тоді я простісінько пройду човном довкола острова назад, але коли я почав міркувати, як це здійснити практично, мене так лякала згадка про тодішню небезпеку, що я ніяк не міг зосередитись, аж нарешті вигадав безпечніший, хоча і важчий варіант, я собі збудую ще одну пірогу чи каное й матиму по одному човну на кожній стороні острова.
Вам слід зрозуміти, що в мене на острові тепер було дві плантації, як я їх називав, – одна – моя маленька обвалована фортеця або намет під скелею та з печерою, в якій я поробив одне в одному кілька приміщень чи печер. Оду з них, найсухіше і найбільше, мало вихідні двері поза моє укріплення у тому місці, де вал прилягав до скелі; у ньому було повно містких глеків, про які я вже оповідав, і чотирнадцять-п'ятнадцять зсипів на п'ять-шість бушелів кожен, що в них я зберігав харчі, передусім, зерно, – почасти в колосках, відітнутих від стебла,почасти – перетерте руками.
Щодо укріпленого плоту з паль чи дилів, то вони проросли й перетворились на дерева, котрі так рясно розгалузились, що житла за ними видко не було.
Трохи далі від садиби углиб острова я розташував у пониззі два невеличкі лани, які я належним чином обробляв і засівав; у свій час вони мені гарно родили, а якби мені треба було більше зерна, то поруч землі не бракувало.
Але ж був у мене ще й фільварок, де також утворилась пристойна плантація, бо спершу то був просто прихисток, який я доглядав і довкола якого вивищив живопліт, а з внутрішньої сторони поставив драбину. Я також постійно підстригав дерева, які спочатку були просто дилями, а потім увігналися в силу, – тепер вони стали грубші на обмах та мали рясніше віття і утворювали чудовий, як на мене, притінок. Посередині стояв намет з вітрила, напнутого на дилях, що не потребували особливого догляду; в наметі я поклав ліжницю чи матрац зі шкур убитих тварин, натовчений м’якими речами, а згори – ліжник з корабельного постільного наряддя та бушлат. Тут я жив, коли перебував поза головним своїм осідком.