Проте час і переконаність у тому, що ці люди мене не знайдуть, притлумили мої побоювання, і я повернувся до розміреного життя, – хіба що став обачнішим і мав себе на осторозі, щоб не потрапити комусь на очі, а також стріляв з оглядом, щоб дикун на острові, бува, не почули. Добре, що в мене була своя худоба й відпадала необхідність полювати в лісі, – якщо з’являлась потреба, я вдавався до пастки чи западенки: упродовж двох років не зробив жодного пострілу, хоча завжди ходив з рушницею, ба більше я мав ще три пістолі з корабля й носив їх з собою, принаймні два, засунувши за пас із козячої шкіри. Я також почистив одну з абордажних шабель з корабля і припасував її собі на підперізку, – тож вигляд у мене був незабутній, коли я рушав з дому, бо треба ж іще додати ще два пістолі й палашик без піхов збоку.
Окрім цих осторог, життя моє увійшло в давніші спокійні береги. З усього бачилося, що стан мій кращий, ніж у багатьох, а також порівняно з тим, що Бог з ласки Своєї міг мені рокувати. Я подумав, як поменшало б у людей нарікань на умови життя, якби вони порівнювали своє існування з тими, кому ведеться гірше, й радше дякувати, а не рівнятись на успішніших людей, підтримуючи в собі бажання буркотіти й жалітися.
Мені наразі мало чого бракувало; схоже, що страх перед паскудними дикунами і турботи про свою безпеку притлумили мою винахідливість щодо життєвих вигод і я покинув свій давніший гарний задум зробити з частини ячменю солод і спробувати зварити пиво. Звичайно, це примха, і я часто собі не раз дорікав за спрощений підхід, тому що незабаром зрозумів, що кількох складників, необхідних для варіння пива, я не дістану, а саме: по-перше, бочок для зберігання, що їхнє виготовлення виявилося мені не до снаги, – я змарнував на спроби багато днів, тижнів, навіть місяців. По-друге, в мене не було ні хмелю для надання напою стійкості, ні дріжджів для зброджування, ні мосяжного чи залізного казана, щоб його варити; однак і за такої нестачі – аби ж мені не пострахи з дикунами – я заходився б варити й щось би для того приміркував, бо я зазвичай, як щось уже почну, то доводжу до краю. Але терпер моя винахідливість поточилася в іншому напрямі: я цілодобово думав над тим, як знищити якусь кількість монстрів під час їхнього жорстокого кривавого бенькету та порятувати жертву, яку вони привезуть на пожирання. Мені довелося б написати набагато грубшу книгу за цю, аби розповісти про всі мої тодішні вимудровування, щоб знищити ті істоти або, принаймні, так налякати, щоб віднадити їх від острова, та дарма, бо все ж треба було б робити мені самому, а що одна людина вчинить проти двадцяти-тридцяти дикунів з дротками, луками та стрілами, якими вони поцілювали не гірше, ніж я з рушниці?
Інколи я подумував зробити підкіп під майданчиком з багаттям й закласти п'ять-шість фунтів пороху, що займеться, коли розкладуть вогнище, і висадить у повітря все довкола, але, по-перше, шкода пороху, якого лишався заледве барель, а по-друге, чи ж вибухне він учасно, щоб їх налякати, – він їм може тільки вуха попалити й налякати, але не настільки, аби назавжди віднадити, і тому я цей задум покинув, а вирішив влаштуватися в зручній засідці з трьома рушницями з посиленим зарядом та посеред кривавої учти вистрелити з таким розрахунком, аби двох-трьох класти одним пострілом, і тоді напасти на них з трьома пістолями й шаблею, – якби їх виявилося двадцятеро, то всіх би там і поклав. Я багатів цією думкою кілька тижнів, і навіть снилося, як я на них нападаю. Цей задум насітльки мене полонив, що я кілька днів шукав, де краще залягти на них, – довелося ходити туди частіше, і з місцевістю я обсидівся краще, але тим часом думки мої були про помсту й посічення шаблею двадцятьох-тридцятьох дикунів і живилися вони пострахом цього місця та нагадуванням про варварських негідників, що пожирали один одного.
Нарешті я знайшов місце на схилі горба, де можна було безпечно чекати на появу човнів, і перш ніж дикуни надумали б висісти на берег, я встиг би непомітно сховатись у гущавині дерев; в одному дереві було дупло, в якому я умістився б і зміг би стежити за кривавим бенькетом та добре прицілитися просто в голову, коли вони зберуться гуртом, бо тоді я не схиблю та двох-трьох покладу першим же пострілом. Отут я і вирішив здійснити свій план приготував та для цього два мушкети та мисливську рушницю на птахів. Обидва мушкети я зарядив парою литих куль і чотирма-п'ятьма кулями завбільшки з пістольні; рушницю я зарядив жменею шроту на лебедя, тобто найбільшого, у пістолі я поклав по чотири кулі, підготувавши для своєї виправи амуніцію для другого й третього випалу.