Розділ XV. Навчання П’ятниці
Днів через два-три після повернення до замку я вирішив відучити П’ятницю від його жахливих звичок харчування, зокрема від людожерства, і почастувати іншим м’ясом; тому якось уранці взяв його з собою до лісу. Я мав на меті зарізати козеня зі своєї отари, принести додому й приготувати, але дорогою я побачив дику козу з двома козенятами в затінку. Я схопив П'ятницю й наказав йому «Ані руш!», ще й на мигах пояснив, щоб він не ворушився, а тоді взяв рушницю, намірився і вбив одне козеня. Бідолашний дикун, що вже бачив, як я на відстані вбив його ворога, не міг збагнути, як це робиться, й зараз був вражений, тремтів і, здавалось, от-от зомліє. Він не на козеня дивився, яке я вбив, а задрав камізельку й обмацував себе, аби переконатися, що він не поранений, і я зрозумів, що він думав, ніби я вирішив його вбити, бо він уклякнув переді мною, обійняв за коліна й почав щось торохтіти по-своєму, либонь благаючи не вбивати його.
Незабаром я знайшов спосіб переконати П'ятницю, що не маю наміру завдати йому лиха: узяв його за руку, засміявся і, показуючи на вбите козеня, на мигах спонукав піти й принести його, що він і зробив, а доки він чудувався й розглядав, як саме вбито козеня, я перезарядив рушницю. Аж ось я побачив схожого на яструба великого птаха на дереві, на відстані пострілу, і аби пояснити П'ятниці, що відбувається, я підкликав його до себе й показав на птаха, що насправді був папугою, хоч я гадав − яструбом, потім − на рушницю та на землю під деревом, де сидів птах, щоб дикун простежив, як я змушу того впасти, тобто, що й пострілом уб’ю птаху; після цього я вистрелив і звернув його увагу на те, як папуга впала. Дикун і цього разу перелякався, не збагнувши моїх пояснень, і тим більше було його здивування, що він не бачив, як я заряджав рушницю, і думав, що в ній міститься чаклунська сила смерті й руїни, яка на будь-якій відстані здатна вбити людину, звіра, птаха – будь-кого, і це враження довго ще нуртувало в ньому; гадаю, якби я дозволив, він обожнив би і мене, і рушницю.
Протягом кількох днів П’ятниця навіть не торкав рушницю, а тільки звертався до неї й про щось розмовляв, коли був сам; згодом я взнав, що він просив рушницю не вбивати його. Коли він оговкався, я наказав йому бігом принести забиту пташку, що він і зробив, хоча й не відразу, бо недобита папуга відлетіла досить далеко від місця падіння; однак дикун її знайшов і приніс до мене, а я тим часом, аби він не бачив, перезарядив рушницю, готовий ще щось уполювати, але наразі нічого не знайшов, тож я приніс додому козеня, увечері оббілував, розібрав і частину потушкував і зварив та мав чудовий бульйон. Почавши їсти, я запросив до їжі й П'ятницю, якому дуже все смакувало, але він здивувався, що я все присолюю. Він на мигах сказав, що сіль несмачна: поклав дрібку собі до рота, удав, що його нудить, виплюнув усе й прополоскав рота водою; тоді я теж поклав до рота кусник м'яса без солі й почав плюватися, показуючи, що мені без солі не смакує, та П'ятницю це не переконало – він не солив ні м'ясо, ні бульйон, принаймні досить довго, а потім лише трохи присолював.
Нагодувавши його вареним м'ясом та бульйоном, я вирішив наступного дня почастувати його смажениною з козлини: спочатку я підвісив шмат м’яса англійським звичаєм перед вогнищем на мотузі , прикріпленому до поперечини на двох жердинах таким чином, щоб м’ясо можна було весь час повертати. П'ятниці увесь процес дуже сподобався, а коли скуштував готову смаженину, узявся вихвалювати її на всі заставки й нарешті зарікся споживати людське м’ясо, що мені приємно було почути.
Наступного дня я загадав йому молотити та віяти збіжжя моїм способом; він, як і я колись, швидко навчився і робив це дуже добре, особливо коли зрозумів, що все це для того, щоб робити хліб; потім я показав йому, як саме слід виробляти й пекти хліб, і згодом П'ятниця зміг цілком мене замінити в цьому.
Тепер до мене дійшлося, що їдців двоє і доведеться розширити лан і сіяти більше; я розмітив більшу ділянку й почав своїм способом обгороджувати її; П'ятниця при цьому працював не просто охочим серцем, а з захватом; я розтлумачив йому, що робиться це тому, що тепер їдців двоє і треба буде більше зерна для хліба. Він цим перейнявся й показав на мигах, що розуміє, що через нього мені додалося роботи, а тому ладен працювати набагато більше, виконуючи все, що я загадаю.