Цим він знов загнав мене в тісний кут: це стало мені свідченням того, як звичайні природні поняття ведуть розумні створіння до пізнання Бога, вклоніння й шанування верховної істоти Бога, що випливає з самої нашої природи, але тільки божественне одкровення формує знання про Ісуса Христа й те, чим Він заплатив за наше спасіння, про посередника Нового заповіту й Заступника коло підніжжя престолу Бога, − так, лише одкровення з Неба формує це в душі, і тому Євангеліє Господа і Спаса Ісуса Христа, тобто Слово Боже й Дух Бога, обіцяні для керування та освячення Його народу, − абсолютно необхідні наставники душ людей у рятівному знанні Бога і засобів спасіння.
Наразі я вирішив не продовжувати цю бесіду зі слугою, рвучко підвівся, ніби кудись поспішав і йому загадав кудись іти, а сам палко молився Богові, щоб Він напоумив мене навчити цього бідного дикуна спасіння, посприяв Духом Своїм навчити сірому сприйняти світло знання Бога во Христі, примиривши його з собою, і так подати Слово Бога, щоб дійшло до свідомості дикуна, щоб очі йому відкрилися й душа врятувалась. Тож коли П’ятниця повернувся, я затіяв з ним довгу розмову про рятування людей Спасом світу і про послане Небом вчення Євангелія, тобто покуту перед Богом і віру в благодатного Господа Ісуса.
Тоді я пояснив йому, як міг, чому наш благословенний Спас з’явився не в іпостасі янгола, а − насіння Авраамового, і тому впалі янголи не врятуються, бо він прийшов лише до пропалих овець із дому Ізраїля тощо.
Бог знає, що моє навчання сіроми спиралось радше на щирість, а не володіння методикою просвіти таких сіром і мушу визнати, − і мої однодумці, либонь, погодяться, − що, навчаючи його, я й собі багато що відкрив, чого доти не знав або над чим не задумувався, але варто було мені замислитись, і речі самі по собі з’ясовувались природним чином, і я лише передавав це знання дикунові; пізнання вперше пробудило в мені такі відчуття: добрий він чи поганий цей нещасний грішник-дикун, я маю дякувати за те, що він прийшов до мене; журба моя поменшала, побут значно поліпшився; коли я замислювався над рокованою мені самотністю, мене не тільки поривало до неба й до пошуку Руки, що привела мене сюди і зробила тепер інструментом Провидіння в рятуванні життя й спасінні душі бідного дикуна, в приведенні його до істинного знання реліґії й християнського вчення, аби він пізнав Ісуса Христа, у якому життя вічне; тож, коли я замислювався над цим, моя душа тайкома раділа, і я втішався тим, що опинився на острові, хоча й уважав раніше вважав це найбільшим своїм лихом.
Завдяки цьому мене не залишало почуття вдячності, і наші розмови з П’ятницею протягом трьох років співжиття на острові стали справді абсолютно щасливим часом, якщо під місяцем взагалі можливе абсолютне щастя. Дикун перетворився на доброго християнина, набагато кращого за мене, хоча я хочу сподіватись, і молю за це Бога, щоб обидва ми, прикаяні, втішилися й мали покутну душу. Ми могли читати Слово Боже і Дух Його напучував нас достоту так само, як робив би це в Англії. Читаючи Писання, я прагнув якомога розтлумачити йому значення прочитаного, а він своїми доскіпливими розпитами допомагав мені вдосконалювати моє знання Книги, − самотою я б так не вивчився. З досвіду свого відлюдного життя маю також згадати про те, яке безмежне й невисловне благословення полягає в тому, що знання про Бога та наука Ісуса Христа про спасіння так просто викладені в Слові Божому, їх настільки легко сприймати й розуміти, що вже саме читання Святого Письма дало мені змогу зрозуміти свій обов'язок перейти безпосередньо до великої справи покути гріхів і, спираючись на вчення Спаса, до практичного реформування й покори заповітам Бога – ще й без якогось навчителя чи наставника, аби прості настанови служили просвіті дикуна, щоб він став одним із кращих християн, яких я знав у житті.
Щодо всіх реліґійних дискусій, суперечок, чвар, борінь, незгод у світі, тонкощів доктрини й методів церковного управління, −- нам вони були байдужі, та й усьому світові теж. У нас був певний проводир до неба – Слово Боже, і в нас, дяка Богові, було достатнє розуміння вчення й науки Духа Бога через Його слово, що вело нас до істини й змушувало бажати Його слова й коритися йому. Я не знаю, що б нам дало докладніше знання реліґійних розбіжностей, що заморочили світ. Але наразі час повернутись до оповіді й послідовно про все написати.
Відколи ми зблизилися з П'ятницею й він майже все розумів, що я казав, і сам досить швидко розмовляв ламаною англійською, я розповів йому про своє життя, принаймні про те, як я потрапив на острів, як і скільки прожив на ньому, відкрив таємницю (як він вважав) пороху й куль та навчив стріляти. Він дуже зрадів, коли одержав від мене ніж, а на додачу я виготовив для нього пас і перевісь (в Англії у нас так кортики носять), пристосовану для тесака, що міг бути і зброєю, і робочим знаряддям.