По правді, відтоді, мене облягли думки про виправу на той берег і, можливо, налагодження зв’язків з бороданями, котрі, безперечно, були іспанцями або португальцями; звичайно, якщо поталанить, гуртом ми швидше придумаємо, як звідти видістатися, ніж із цього острова, що лежить за сорок миль від континенту і про який ніхто не знає. Отож, за кілька днів я знову взявся за П'ятницю і пообіцяв дати йому човен, аби він зміг повернутися до своїх, і тому повів його на протилежний бік острова до свого фреґата; я вичерпав з судна воду (бо завше тримав його притопленим), відплив від берега, аби П’ятниця зміг його роздивився, після чого він зійшов на облавок, і ми обоє почали на ньому порядкувати. Побачивши, що П'ятниця швидко освоївся і зміг розвивати на човні таку ж швидкість, як і я, я поцікавився: «Ну, П'ятнице, попливемо до твоїх краян?» Він якось невиразно подивився у відповідь, ніби хотів сказати, що човен замалий для такої подорожі. Але я пояснив, що в мене є й більший човен; наступного дня повів його туди, де стояв мій перший човен, який я не подужав спустити на воду. П'ятниці погодився, що за розмірами цей човен придатний для подорожі, але ж я його не доглядав, і за двадцять два чи двадцять три роки деревина висохла й потріскалася – човен зогнив. Назагал, на його думку, такий човен підхожий, бо є досить місця на харчі, воду, хліб.
Розділ XVI. Порятунок бранців від людожерів
На цей час я вже настільки захопивсь ідеєю пливти з П’ятницею на континент, що сказав йому, що ми зробимо ще один такий завбільшки човен і він попливе на ньому додому. П’ятниця промовчав, але виглядав він пригніченим і сумним. Я поцікавився, у чому річ, а він відповів питанням на питання: «Чому ви так заповзялись на П'ятницю? Що моя зробив?» Я спитав, що він має на увазі. Пояснив, що не злощусь на нього. «Не маєте злість на мене, − повторив він кілька разів, − а чому ж тоді відсилаєте П’ятницю геть до своїх?» «А хіба ти не казав, що хотів би додому, – відказав я. «Але ж я, − затявся він, − хотів би нас там, а не тільки П’ятницю там, а хазяїна нема з ним». Тобто плисти без мене він не хотів. «І що ж я там робитиму, як попливу з тобою?» − перепитав я. П’ятниця не забарився з відповіддю: «Ви робити багато добра, ви вчитимете дикунів добру, бути поміркованими сумирними, пізнавати Бога, молитись Богові, жити новим життям». А я йому: «На жаль, ти не тямиш, що кажеш: я й сам багато чого не знаю». «Але ж, − заперечив П’ятниця, − мене ви вчили добру, то і їх навчите». «Ні, П'ятнице, – стояв я на своєму, – маєш повертатися сам, а я залишусь доживати в самоті». Слова ці вельми його засмутили: він збігав по тесак, який зазвичай носив із собою й квапливо подав мені. «Що мені з цим робити?» – спитав я. «Беріть і вбивайте П'ятницю», – відповів він. «За віщо?» − знову спитав я. А він швидко у відповідь: «За віщо виганяти П’ятницю? Беріть і вбивайте, П’ятницю, П’ятницю не відсилати геть. Він промовляв так щиро, що на очі йому набігли сльози. Так виявилися його почуття до мене й рішучість, і тому я запевнив його тоді й неодноразово повторював потім, що ніколи не відішлю його від мене, доки він захоче залишатися зі мною.
Ця ситуація підтвердила його прихильність до мене і неухильну відданість мені, а додому хоче повернутись лише через палку любов до своїх й бажанням їм добра, а що в мене самого такого в думках не було, то я й не мав наміру до того братися. Натомість у мені жевріла надія видістатися звідси, підігріта відомостями про сімнадцять бороданів, і тому я не барився й заходився шукати з П'ятницею підходяще велике дерево, щоб його зрубати й зробити простору пірогу або каное для виправи. На острові росло достатньо дерев для будівництва цілий флот пірог чи каное, або й справді великих суден, але я підшукував дерева поближче до води, аби уникнути своєї давнішої помилки й мати змогу відразу спустити готовий човен на воду. Нарешті П'ятниця вибрав дерево: виявилося, що він знається на цьому набагато краще за мене; я досі не знаю, як воно називалося, але – за кольором і запахом – щось середнє між старим фунтиком[34] і фернамбуковим деревом[35]. П'ятниця хотів середину випалювати, щоб зробити човен, але я показав, як середина виймається за допомогою інструментів, що він потім і робив вельми вправно, і за якийсь місяць тяжкої праці ми мали пристойне судно, особливо після того, як я навчив його обтесувати корпус ззовні сокирою для надання остаточної форми. І вже потому ми півмісяця дюйм за дюймом штовхали човен на вальцях до води, а у воді до нього простісінько вміщувалося душ із двадцять.