Тепер кожна мить дорога: дев'ятнадцять страшних грішників сиділи тісним гуртом на землі; вони щойно послали двох своїх убити бідного християнина й поприносити до багаття частини розрубаного бранця, − вони саме схилились, аби розв'язати йому ноги. Я звернувся до П'ятниці: «Тепер слухай мене». П’ятниця чекав на наказ. «Повторюй усе, як стій, за мною», − сказав я і поставив один мушкет і рушницю на землю, П’ятниця зробив те саме, тоді я другий мушкет націлив на дикунів і слузі наказав зробити так само, а тоді спитав, чи він готовий. Той відповів: «Так». «Паль!» − наказав я і тієї ж миті вистрілив сам.
П'ятниця прицілився краще за мене і зі свого боку поклав двох і поранив трьох, а я поклав одного й поранив двох. Дикуни полякались – аж у п’яти закололо; хто вцілів, схопився на рівні ноги, але не знав, куди бігти чи куди дивитися, бо невідомо, звідки смерть прийшла. П'ятниця пильно стежив за мною, аби, як я наказував, повторювати всі мої дії; отож після першого пострілу я кинув мушкет на землю і взяв мисливську рушницю, а П’ятниця й собі зробив те саме, я звів курок і знову націлився, він − теж. «Готовий, П'ятнице?» – спитав я. «Так», – відповів він. «Тоді паль! З Богом!» − і я знову вистрелив у вражених дикунів, і П’ятниця також; цього разу заряд складався з великого шроту або маленьких куль до пістоля, і тому полягло тільки двоє, але багато було поранених, котрі гасали й зіпали на повен голос – усі в крові та страшних ранах, − невдовзі троє з них теж попадали ледь живі.
«Тепер, П’ятнице, − сказав я, кладучи розряджену зброю та беручи ще заряджений мушкет, − за мною!», що він мужньо і зробив; я вибіг із лісу на берег, а за мною – П’ятниця. Побачивши, що дикуни нас помітили, я закричав кричма й наказав П'ятниці теж волати, а тоді побіг щодуху, − хоч виходило й не дуже швидко з усім обладунком на мені, − до приреченого сіроми, який лежав на березі між бенкетарями та морем. Обидва різники, що саме ладналися до роботи, страшенно перепудилися ще під час перших пострілів і чимдуж дременули до моря і вскочили в каное, де до них приєдналися ще троє дикунів. Я наказав П'ятниці підійти поближче й стріляти по них; він швидко зорієнтувався, пробіг ярдів сорок і стрелив; я гадав, що він поклав усіх, бо вони попадали в каное на одну купу, але двоє хутко підвелись, проте двох усе-таки він вбив, а третього поранив, і той лежав тихо й ледь дихав.
Поки мій слуга стріляв, я вийняв ніж і перерізав бідоласі пута, допоміг вивільнити руки й ноги та підвів його, а тоді спитав по-португальському, хто він. Сірома був слабкий, ледь стояв і насилу вимовив на латинський штиб: «Християнин». Я вийняв з кишені пляшку, дав йому й на мигах запропонував випити, що він і зробив, тоді дав йому хліба, і він з’їв його. Тоді я спитав його, з якої він країни, й він сказав: «З Іспанії» і, помалу приходячи до тями, жестами спробував виразити, що вдячний мені за порятунок. «Сеньйоре, − силувався я говорити по-іспанському, − ми побалакаємо потім, а зараз треба битися. Якщо у вас лишилися сили, беріть пістоль і шаблю». Іспанець із вдячністю взяв, і зброя ніби наснажила його: він із запалом кинувся на вбивць і в мить двох порубав на мак; по-правді, ми запопали дикунів зненацька і нещасні настільки перелякалися гуркоту пострілів, що зі страху попадали й не могли ні тікати, ні опиратись пострілам; так само було й з п'ятьма, яких П'ятниця поцілив у човні: троє впали від куль, а двоє – з переляку.
Я тримав заряджену зброю й не стріляв, тримаючи постріл у запасі, бо віддав іспанцеві пістоль і шаблю; я наказав П'ятниці збігати до дерева, звідки ми стріляли вперше, та поприносити зброю, що він мерщій виконав; я віддав слузі заряджений мушкет і сів заряджати принесену зброю, сказавши йому й іспанцеві звертатись до мене у потребі. Доки я заряджав зброю, одним дикун кинувся на іспанця з великим дерев'яним мечем, яким раніше збирався зарубати іспанця, якби я не прийшов на допомогу. Попри свою слабкість, відчайдушний і відважний іспанець переважав індіанця й двічі поранив йому голову, але жилавий і дебелий дикун у двобої звалив кволого іспанця й почав вибивати йому шпагу з рук, але іспанець вправно ухилився від удару меча, вихопив з-за пояса пістоль і пристрелив дикуна, – я й добігти не встиг йому на допомогу.
Тим часом П'ятниця відчув свободу і взявся переслідувати грішників з самим тесаком у руці: він зарубав трьох поранених під час перших пострілів і тих, кого наздогнав. Іспанець, котрому я дав рушницю, коли він прийшов по зброю, побіг за двома дикунами й поранив обох, але бігти йому було вже несила, й вони втекли від нього до лісу, де їх запопав П'ятниця і одного вбив, а другого виявився моторнішим за мого слугу й, попри рану, пірнув у море та поплив до тих двох, що залишились у каное, і таким чином тільки ці троє, що один з них ніби дихав на ладан, врятувалися з двадцяти одного. Підсумок такий: троє вбито після першого пострілу від дерева, двоє – після другого пострілу, двох поклав П'ятниця в човні, він же добив двох спершу поранених, одного він поклав у лісі, трьох убив іспанець, четверо сконало від ран або їх зарубав під час переслідування П’ятниця, четверо втекли у човні, що з них один поранений або мертвий, − разом двадцять один.