Повернувши собі судно, капітан наказав дати стріл з сімох гармат, що було умовним сигналом для мене про успіх – на цю приємність я чекав на березі до другої ночі. Після пострілів я поклався і, вкрай стомлений, міцно заснув і спав, аж збудив мене новий постріл, – я схопився на рівні ноги й почув голос, що кликав мене: «Губернаторе! Губернаторе!» – я пізнав голос капітана; він оце саме видістався на гору і, показуючи на корабель, обійняв мене й мовив: «Любий друже й рятівнику, оно ваш корабель – і він, і всі ми, і все, що є на ньому, все ваше». Я поглянув і побачив, як корабель пливе за півмилі від берега, бо щойно вони звільнили його – знялися з якоря і в погожу днину перебазувалися на рейд біля бухточки, а у приплив капітан завів пинас[36] у саму бухточку, де я колись причалював свої плоти – майже до дверей дому. Я не тямився з подиву: адже ось моє визволення переді мною, усе так просто – великий корабель готовий понести мене звідси туди, куди я схочу. Попервах я не міг зронити ні слова, а капітан обхопив мене й тримав біля себе, аби я не поточився на землю. Помітивши мій стан, капітан добув із кишені пляшечку з якимось напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. У відповідь на моє дивування він одразу витяг із кишені пляшку й дав мені ковтнути трунку, котрий спеціально прихопив для мене. Хильнувши, я сів на землю, і хоч від напою трохи й посвітлішало в голові, я довго не міг здобутись на слово. Увесь цей час бідолаха перебував у не меншому екстазі, хоча й не через подив, як я; він зливою чулих слів намагався привести мене до тями, а в мене аж серце зайшлося з радощів і усе ж в мені перемішалося, а насамкінець вилилося в сльози, і невзабарі до мене повернулася мова; тоді я, своєю чергою, обійняв його як мого рятівника, й ми раділи разом. Я сказав, що він мені наче посланий небом рятівник, а всі події – справжнє диво, і це свідчення про таємну руку Провидіння, що керує світом, і свідчення того, що око безмежної Влади бачить кожний загумінок у світі, з ласки своєї посилаючи нужденним допомогу. Не забув від щирого серця скласти подяку Небу та поблагословити Його як чарівного помічника мені в цій пущі та в безнадії й визнати, що порятунок від нього завжди з нами.
Отак ми побалакали, а капітан і каже, що привіз мені трохи їстівного з корабельного раціону, бо погань, яка хазяйнувала на кораблі, не все покрала. Він гукнув матросам вивантажувати з човна все, що привезли для губернатора; того всього виявилось так багато, що здавалось, ніби я не рушаю з ними, а лишаюсь на острові назавжди. По-перше, це ящик пляшок із чудовим трунком, в тому числі шість великих двоквартових пляшок мадери, два фунти відмінного тютюну, дванадцять чималих куснів корабельної яловичини, шість куснів свинини, мішок гороху, сухарів цілий гандредвейт[37], а ще ящик цукру, ящик борошна, мішок лимонів, дві пляшки лаймового соку тощо. Але в найбільшій пригоді стали мені шість нових чистих сорочок, шість дуже гарних нашийних хусток, дві пари рукавичок, пара черевиків, капелюх, пара панчіх і свій дуже гарний та майже неношений костюм, – себто, він одяг мене з голови до ніг. То був щедрий та приємний подарунок, ще й для тих моїх умов, але ж якою невигідною, незручною, незграбною здалась мені попервах ця одежа!
По закінченні церемонії я наказав віднести увесь набуток до мого тісного житла, й ми почали радитись, що робити з нашими полоненими і чи не ризиковно брати їх з собою, особливо двох невиправних упертюхів; капітан наполягав, що довіряти тим паскудникам не можна, – їх можна взяти лише у кайданах, як злочинців, аби віддати до суду в першій же англійській колонії, куди ми зайдемо, і я зрозумів, що для капітана це принципово. Я сказав, що якщо він хоче, я влаштую так, щоб ці ланці самі захотіли залишитись на острові. «Мене це дуже влаштувало б», – відповів капітан. «Гаразд, – сказав я. – Зараз пошлю по них і сам з ними побалакаю». Я гукнув П'ятницю й двох заручників, яких ми звільнили, через те що їхні товариші виконали обіцяне, й наказав привести п'ятьох зв’язаних чоловіків з печери до фільварку та зачекати там на мене. Незабаром, перевбравшись у нове, я пішов до них знов у якості губернатора. Усі ми зібралися разом з капітаном, і я наказав привести заколотників та сказав їм, що знаю про їхній злочинний непослух капітанові, про те, як вони заволоділи кораблем і збиралися зайнятися грабіжництвом, якби не втрутилось Провидіння й вони упали в яму, яку копали для інших. Я повідомив їх, що корабель повернено за моїм наказом, він тепер на рейді, а вони невдовзі побачать винагороду їхньому бунтівному ватагу – його повісять на нок-реї, а щодо них, то чому б мені не стратити і їх, як піратів, прилапаних на злочині, бо така влада в мене є.