Один із них відповів за всіх, що вони можуть лише сказати, що при полоненні капітан обіцяв зберегти їм життя, і тому вони уклінно благають помилувати їх. Але я відповів, що не знаю, про яке помилування йдеться, бо сам я вирішив покинути цей острів з усіма своїми людьми й домовився, що капітан доправить мене в Англію, але їх він погоджується везти лише в кайданах, щоб їх потім судили за заколот і захоплення корабля, а вони знають, що за це їм випаде шибениця, – тож я не знаю, що для них краще, хіба що вони вирішать лишитись на острові. В такому разі, з нагоди мого відплиття, я міг би подарувати їм життя, спираючись на їхній вибір. Вони взялися дякувати мені, кажучи, що краще залишаться на острові, ніж їх повісять в Англії. Отак я з ними домовився.
Проте капітан ніби закомизився: мовляв, не наважується тут їх покинути. А я й собі ніби розсердився на капітана і сказав, що вони мої полонені, а не його, що я обіцяв милувати їх і дотримаю слова, а якщо він не вважає за можливе погодитися зі мною, то я негайно їх по звільняю; коли це не до вподоби, то нехай сам їх потім ловить, якщо зможе. Вони красно подякували мені, і я звільнив їх і наказав їм іти до лісу, звідки вони й прийшли, а я дам їм трохи зброї, муніції і пораджу, як їм тут найкраще улаштуватись, якщо їм це треба. Після цього я почав готуватись до переправи на облавок, але капітанові сказав, що ночуватиму на острові, щоб позбирати речі, а він хай рушає на корабель, попорядкує там, а вранці пришле по мене човен, і ще ж повісить на нок-реї вбитого бунтівного капітана, щоб усі бачили.
Коли капітан поплив, я запросив людей до свого житла й ми обговорили їхній стан. Я сказав, що, на мою думку, вони зробили правильний вибір, бо в Англії на них чекає лише шибениця. Я показав на ватага, що бовтався на нок-реї, й докинув, що таке й з ними вдома буде.
Коли усі погодилися залишитись, я запропонував їм послухати про моє життя на острові, аби їм полегшити життя. Я розповів їм про острів, про моє прибуття на нього, показав укріплення, як робити хліб, як сіяти, як сушити виноград, тобто ознайомив з усим, що їм знагодиться. Згадав і про шістнадцятеро іспанців, які мали прибути, для яких я залишив листа і змусив пообіцяти, що ставитимуться до них, як до самих себе. При цій нагоді капітан, у котрого був на облавку атрамент, висловив здивування, що мені не спадало на думку готувати атрамент із вугілля та води, бо я ж робив речі й набагато складніші.
Я залишив їм свою зброю: п'ять мушкетів, три мисливські рушниці й три шаблі. Крім того, більше півтори бочки пороху, бо після двох перших років я його майже не використовував. Пояснив, як порати кіз, як їх доїти й годувати, як робити масло й сир. Тобто я не приховав нічого зі свого досвіду, а ще пообіцяв умовити капітана залишити їм ще дві бочки пороху та насіння різних рослин для господарства, яких мені так бракувало. Ще дав їм мішок гороху, який подарував мені капітан, я порадив їм надалі вирощувати його.
Розділ XIX. Повернення до Англії
По всьому я вже наступного дня подався на корабель. Ми готувалися розкинути вітрила, але ще не тієї ночі. А рано вранці припливли двоє з п’ятьох залишенців і взялись навперебій скаржитися на решту трьох та проситися Бога ради на корабель, бо інакше їх уб’ють, вони благали капітана забрати їх на облавок, хоча б і для того, щоб одразу повісити. На це капітан удав, що нічого не може без мене вирішити; неохоче, але після їхніх урочистих обіцянок виправитися, хлопців узяли на облавок, добряче відшмагали й дали затірки, і після того вони стали чесними й сумирними.