Мене ці відомості трохи занепокоїли і я спитав старого капітана, як сталося, що повірники так порядкували моїм майном, коли він знав, що я уклав заповіт і призначив його, португальського капітана, своїм єдиним спадкоємцем і т. д..
Він сказав, що це правда, але доказів моєї смерті в нього не було, й тому діяти як заповітний виконавець він не міг до одержання достеменних відомостей, та й опікуватися справами на такій відстані не хотілось, хоча заповіт мій він зареєстрував і до спадщини зголосився; подавши документ про мій стан (мертвого чи живого), він як повірник міг би одразу обійняти посідання «інхеніо» (так називають там кленову цукроварню) і синові, який наразі в Бразилії, зробив би розпорядження. «Але, – вів далі старий, – є для вас і не дуже приємна новина: гадаючи, разом з усіма, що ви загинули, ваш партнер та повірники вирішили порахуватися за ваші статки за перші шість-вісім років, і цю суму я одержав. У той час багато пішло на розбудову, спорудження інхеніо та придбання рабів, – продукція цих вкладень тоді не надолужила, але докладний фінансовий звіт я вам однаково надам.
Через кілька днів після наради з давнім другом він подав мені звіт за перші шість років за підписом партнера й двох комерційних повірників про прибутки плантації, що надходили в товарній формі: тюки тютюну, ящики цукру, ром, патока тощо, тобто ще й продукти цукрового виробництва; звіт показував щорічний приріст зиску, але, як говорилося, через значні видатки зиск спочатку був невеликий, проте старий показав, що винен мені чотириста сімдесят золотих мойдорів та ще шістдесят ящиків цукру й п'ятнадцять подвійних тюків тютюну, що загинули під час аварії його корабля, що вертав до Лісабона років через одинадцять після мого від'їзду. Щира душа, він узявся нарікати на неталан, як довелось витратити мої гроші, щоб надолужити втрати й придбати на спілку нове судно. «Але, мій давній друже, – сказав він, – на вас це не відіб’ється, бо, бо щойно повернеться син, ми все відшкодуємо». На цьому слові він витяг старий капшук і дав мені сто шістдесят португальських золотих мойдорів, а як заставну на решту боргу передав титульне право власності на судно, на якому син пішов у рейс до Бразилії, – він з сином мав по чверті паю.
Чесність і доброта діда вельми мене зворушили: я згадав, що він зробив для мене, як підібрав мене в морі та як щедро ставився до мене і яким щирим другом виявився, я ледве втримався від сліз, а тоді поцікавився чи стане його в притузі на таку суму. Він відповів, що, може, буде трохи скрутно, але це мої гроші, і мені вони потрібніші.
Він так ласкаво говорив зі мною, що я ледь стримував сльози, а тоді взяв сто своїх мойдорів, попросив перо й атрамент і написав йому платіжну розписку за них, а решту повернув йому, сказавши, що якщо мені передадуть плантацію, віддам йому й ці гроші (що згодом і виконав), а від купчої на його частку синового судна я відмовляюсь, а якщо буду в скруті, то вже знаю, до кого звертатись, а якщо вдасться владнати все, про що він мені оце розповів, то й поготів мені від нього ні пенні не треба.
Тоді старий спитав, чи допомогти мені зголоситися до прав на плантацію. Я відповів, що сам туди попливу. Капітан сказав, що, звичайно, я можу вирішувати сам, але якщо передумаю, то були й інші шляхи забезпечити право й відразу почати використовувати накопичені кошти, і оскільки в гирлі лісабонської річки[38] стояло судно з фрахтом на Бразилію, він змусив мене записатися до державного реєстру і афідевітом підтвердив, що я живий і що я – та сама особа, яка від самого початку купувала землю до насаджень, а саме під плантацію. Нотар засвідчив цей афідевіт, я склав довіреність, і капітан сказав переслати її з його власноручним листом знайомому крамареві в Бразилії, а мені запропонував зупинитись у нього, доки не прийдуть рахунки.
Виконання моєї довіреності відбувалося майже бездоганно: місяців за сім я одержав чималу паку листів і документів від спадкоємців моїх повірників, тих купців, що від їхньої спілки я й рушав у подорож:
Перше: поточний банківський рахунок на продукцію моєї фарми чи плантації – від підсумкового рахунку, підписаного їхніми батьками й старим португальським капітаном, тобто за шість років; сальдо становило 1174 мойдори.