Друге: звітність ще за чотири роки, протягом яких вони самі порядкували моїм майном, доки уряд не перебрав адміністрування в свої руки, бо це вважалося майном зниклої особи, тобто – офіційно – покійника; вартість плантації постійно зростала й сягла 19 446 крузаду або 3240 мойдорів.
Третє: звітність пріора кляштору Св. Авґустина, котрий одержував прибутки протягом згаданих чотирнадцяти років; не маючи змоги звітувати за витрату грошей на шпиталь, він чесно декларував залишок у 872 мойдори, які й перекаже на мій рахунок, а королівська скарбниця тим часом не відшкодувала нічого.
Був також лист від мого партнера, який щиро віншував мене з поверненням, звітував про зростання маєтку та річну продукцію, скільки він займає скверів[39] або акрів, що вирощується, скільки працює на ній рабів; потім він проставив у листі 22 хрестики[40] як благословіння й зазначив, що стільки ж разів проказав молитву «Аве, Марія» на подяку Пресвятій Діві за те, що я живий, і запрошував мене прибути особисто і обняти посідання, а тим часом розпорядитися, кому передати майно, якщо я не приїду сам, а на завершення листа запевнив мене у щирій дружбі його і його родини й на подарунок надіслав сім ніжних леопардових шкур, привезених, очевидно, його кораблем з Африки, якому пощастило більше, ніж мені. А ще партнер прислав п'ять коробок чудових цукерок і сотню некарбованих золотих, але менших за мойдори. З тим же караваном суден двоє повірених крамарів доправили мені тисячу двісті ящиків цукрового піску, вісімсот тюків тютюну, а решту сальдо – золотом.
Я цілком міг би тепер сказати, що мені, як Йову, наприкінці повелося краще, ніж спочатку. Невимовно тенькало серце при наявності такого багатства, бо бразильські судна звичайно рушають у рейс караванами, і тому листи прийшли одночасно з адресованим мені вантажем, – мені ще й листи не доправили, а товар вже прийшов у кораблях на річці. Отож я зблід, і мені запаморочилось, тож якби старий не дав мені вчасно хильнути трунку, я з радощів міг би й померти; мені й справді було погано протягом кількох годин, аж послали по лікаря, котрий, розпитавши про причину мого стану, наказав спустити мені кров, після чого мені відлягло й покращало, – я справді вірю, що не вижив би без кровопуску.
Несподівано я став власником понад п'яти тисяч фунтів стерлінґів грішми і маєтку, як я б його назвав, у Бразилії на понад тисячу фунтів річних та ґрунтів в Англії, – і хто й зна як мені тепер називатись чи поводитись. Певна річ, треба було віддякувати моєму найпершому благодійникові, старому капітанові, котрий зглянувся на мене в скруті, добрий від самого початку й чесний в кінці. Я показав йому все, що мені прислали, і сказав, що після Небесного провидіння, яке все тримає в своїй опіці, усе це – завдяки йому, і я мушу відплатити за це сторицею, тож передовсім я повернув йому сто мойдорів, одержаних у нього, потім послав по нотаря і наказав йому укласти для мене мою відмову від нинішніх і майбутніх правувань щодо чотирьохсот сімдесятьох мойдорів, які завинив мені капітан. Далі – уклав вірчий лист на щорічне отримання зиску з моєї плантації та на одержання від мого партнера звітів та розрахунків, а також від мого імені розраховуватися з ним за підсумками річних операцій, використовуючи для цього каравани суден; в прикінцевому пункті я призначав йому до життєвий щорічний ґрант у сто мойдорів коштом моєї власності, а після його смерті – п'ятдесят мойдорів річно його синові до самого скону, – так я віддячив старому.
Тепер належало подбати про подальші кроки й про те, як порядкувати майном, котре Провидіння вклало мені до рук; отож нині в мене було набагато більше клопотів, ніж під час перебування на острові, де мені не потрібне було все, що я мав, і не мав нічого з того, що мені було потрібне; тепер у мене з’явилось багато обов’язків, і всьому треба було дати лад. Не було печери для схову грошей або місця, де б вони могли лежати без замка й ключа, доки вони не потемніють або по снядіють без ужитку; навпаки, я не знав, у що їх вкласти чи кому довірити. Насправді, мій давній патрон, капітан, був чесним, а також єдиною моєю надією. Власне, мої інтереси поривали мене до Бразилії, але ж я не міг вирватись туди, доки не владнаю тут справи й не залишу з кимось усе майно. Спочатку подумав віддати давній приятельці – удові, про чесність і порядність якої я знав, але вона вже на схилі віку, у грошовій притузі й, здається, у боргах, – отож і лишалось самому їхати в Англію й туди ж перевезти своє майно.
40
У давній нумерології число 22 справджувало сни та мрії. Воно належало до щасливих чисел.