В такі сніги починається все спочатку.
Змовкаєш раптом, потім порушуєш власну мовчанку.
Десять років я зашивав ці чорні вітрила.
Десять років я забував усе, що ти говорила.
Пам’ять — вона, як ти. Пам’ять — це голос і дати.
Завжди можна забути.
Завжди можна згадати.
Кочегаре, доки б’ється залізне серце машини…
+ + +
Кочегаре, доки б’ється залізне серце машини
й схлипують вогкістю рвані легені кінгстонів,
покажи мені в цьому небі таємні пружини,
покажи мені важелі, що регулюють початок сезонів.
Навчи мене відрізняти промислових риб від отруйних,
тіні крейсерів від тіней кашалотів,
навчи розуміти листи з кишень нагрудних
у знайдених серед рифів африканських пілотів.
Скільки б я всього знав, якби розрізняв їхні мови,
скільки б сонць запалилося в моїх зіницях,
я б знав, про що думають спрути й морські корови
і про що плачуть убивці
на островах у в’язницях.
Скільки б користі я міг принести в цій мандрівці,
скільки бісів вигнати з нещасних посеред літа,
скільки б утіхи пізнав, сидячи наодинці
й слухаючи балачки святого Вітта.
Навчи мене, кочегаре, мудрості, навчи терпіння,
з яким ти запалюєш ізсередини вигаслі печі,
навчи мене вдячності, з якою ти кидаєш вугільне каміння,
й покірності, з якою ти продаєш особисті речі,
стриманості, щоби не йти на голоси з туману,
мужності, щоби хапати метеорити,
сили, щоби ховати близьких під шкірою океану,
слабкості, щоби потому знову когось любити.
Вагітність
Вона сказала йому про це
на початку літа,
коли вже важко було приховувати.
«Коли чекати?» — запитав він.
«Десь після Нового року», —
відповіла вона.
Літнє повітря пахне дощем,
і дні такі довгі, що навіть після
заходу сонця тривалий час
не западає темрява.
Зранку в море виходять рибалки,
і коли повертаються,
сіті їхні тяжіють морськими їжаками
й пекучими, як вогонь,
медузами.
Прикладаючи голову до її
живота, він слухає його,
ніби мушлю, що ховає в собі
співи дельфінів.
Вечорами,
після роботи,
він сидів коло неї і розповідав
про справи, про все, що з ним
трапилося за день.
Домовились: якщо буде
дівчинка, ім’я вибирає вона,
а якщо хлопчик —
вибирає він.
І Марія перебирала вголос жіночі імена,
знаючи, що насправді
це буде хлопчик.
А Йосип перебирав імена
чоловіків,
ще зовсім нічого не знаючи.
Віолончеліст
Тягне віолончеліст
свій дерев’яний інструмент,
зупиняється,
переводить подих,
ледве тримається в повітрі,
ледве волочить ноги
кам’яною вулицею.
Аж ось як кричать йому
просто в очі,
ось як люто супроводжують,
насідають зусібіч,
сиплють прокляття.