Любов варта всього —
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
Як воно, — питає він, — жити без почуття провини?…
+ + +
Як воно, — питає він, — жити без почуття провини?
Як воно — ховатися з виправленими документами?
Хочеш, розповім, як ти почуватимешся між живими
тоді, як надійде час товаришувати з мертвими?
Хочеш почути, як ти будеш відходити й помирати?
Хочеш пізнати цю мерзлу м’яту на піднебінні?
Зараз я розкажу тобі, про що думають злодії та пірати,
коли до них зранку приходять примари й тіні.
Сам відчуєш цей рваний відчай без тиші й стриму.
Сам побачиш пекучий вогонь по кожному вчинку.
Будеш мучитись серед ночі за кожну неточну риму,
будеш мучитись уві сні за кожну ображену дівчинку.
Кожен голос, тобою зраджений, голоситиме з неба,
кожне серце, тобою розбите, позбавлятиме спокою.
Горло твоє буде криваве, печаль — нестерпна,
прокляття твоє буде чорним, а шибениця високою.
Так усе й буде, кажу, воно того варте,
навіть якщо обставини будуть непевними й невідомими.
Я і сам знаю, з ким в разі смерті випаде спілкуватись,
і від чого в такому разі доведеться відмовитись.
Знаю, що демони забуття особливо вперті,
знаю, що їм нічого не можна довірити.
Але принаймні кілька місяців після моєї смерті
будуть з’являтись плітки й народжуватися діти.
Знаю, що сонце стоятиме над нею, як вино непите,
а час в її руках пересипатиметься, мов срібна вервиця.
І що б не сталося, я не помру, доки вона не піде.
А коли піде — не помру, доки вона не повернеться.
В наступному житті, будь ласка, жодних розмов про життя…
+ + +
В наступному житті, будь ласка,
жодних розмов про життя,
жодного сумніву в тому, що робиш,
і за зробленим жодного каяття,
жодних вагань, чи витримають перевантажені троси.
В наступному житті буде час дивитись
на море до забуття,
зариваючись у пісок, як північні сосни.
Майбутнє життя має минути
в розмотуванні рибальських сітей,
в збиранні ягід і трав, у навчанні моряцьких дітей,
в чеканні на теплі вітри й добру погоду.
Жодних рваних сердець, жодних темних вістей,
жодного зайвого видиху на зневагу й погорду.
Життя на півночі складається з каміння й дерев.
Небо на півночі торкається прапорів і рей.
Під таким непоквапливим небом добре живеться рибам.
Я хотів би жити тут і не зачиняти дверей,
виходячи зранку на ринок за теплим хлібом.
Щоби знати всіх на ім’я, втратити лік рокам,
віддавати честь лише капітанам і ватажкам,
ходити лише до рибальських церков,
співати біблійні вірші.
Дякувати всім зображеним на іконах чоловікам і жінкам.
Навіть якщо не віриш.
Особливо якщо не віриш.
Стільки високого диму й теплих споруд…
+ + +
Стільки високого диму й теплих споруд,
літо не має жодного прощення й ласки.
Равлики по дощеві розправляють вологий ґрунт,
ніби електропраски.
Сонце тримається
водойм і річок,
осідає в траві, як золото на овечих рунах,
водить, піймане на гачок,
мокрим хвостом на жовтих дюнах.