Тож співай, Маріє, співай, не став незручних питань.
Смерть не міняє звичок і вподобань.
Смерть міняє квитки і дорожні карти.
Щось мені не страшно на цьому страшному суді.
Після життя в розбитій країні на хлібі й воді
хто мене може судити й чим мене можна злякати?
Співайте, гарпунники, серед моря йдучи на дно,
співайте, вигнанці, про те, що вам все одно,
про те, що вигнання вас не позбавило віри.
Віра — це те, що тримає тебе в сідлі
тоді, коли твої шанси такі малі,
що від тебе нічого не хочуть навіть твої командири.
Буде квітнути верес і чорна трава.
З тобою завжди будуть твої права,
подяки в кінці й присвяти на першій сторінці.
З тобою завжди будуть її голоси.
Носи їх, гарпуннику, при собі, носи,
наче зброю в кишені, наче птахів у клітці.
Салман тримав на вокзалі кіоски…
+ + +
1
Салман тримав на вокзалі кіоски.
Кіоски спалили якісь відморозки.
Спалили кіоски, спалили фольксваген —
в роботі з людьми є свої переваги.
Спалили Салмана, інших лишили,
пізнали лише за наколками на шиї.
Ми клялись, стоячи між туману,
що поставимо пам’ятник другу Салману,
поставимо пам’ятник із чорного граніту,
вшануємо пам’ять бійців неліквіду.
Спіть собі з миром, брати по зброї,
ветерани Трої, піонери-герої,
хто згорів на роботі й не дожив до пенсії:
діти сонця, покоління пепсі.
2
Вася бовтався на фірмі до кризи,
потім на фірмі з’явилися криси.
Криси винюхали жирну частку,
криси здали Васю начальству.
І ось він сидить, як моряк на причалі,
і впадає в маразм од такої печалі.
«Є в мене, — каже, — сусід трансплантолог,
витрусить з мене зайвий мотлох.
Продам що-небудь із внутрішніх органів:
найменш юзані, без різної погані.
По ходу потрібна згода родини,
далі хай розбирають на частини.
А родина проти, наче це вирок.
А хуй мені з нирки? Проживу без нирок.
Хуй мені з їхніх кишок і тромбів?
Продам все зайве, буду як зомбі.
Почну харчуватись чужою кров’ю,
віддам борги своєму здоров’ю.
Буду пити протиотрути,
щоби всіх пережити і всіх забути».
3
Зустрів нещодавно друга Артура:
порядна родина, добра натура:
кузен-петеушник, сестра-відмінниця.
Сів — відкинувся, знову сів — відкинувся,
ще раз сів — вийшов по амністії,
сидить, чекає благої вісті.
Співає в церквах на Різдво колядок.
«У всьому, — каже, — має бути порядок.
Толку з ваших мирних зборів?
Краще різати мінтів і прокурорів,
валити суддів, палити дільничних,
стріляти червоних, вішати коричневих,
втопити в лайні нового губернатора,
потім на згарищі глушити з дозатора.
Рвати попів із золотими хрестами,
слати бомби заказними листами
кожному хую, банкіру й буржую —
Ісус казав жити по фен-шую».
4
Андрюха в школі ходив відмінником,
доки не взяли з краденим годинником.
«Було мені, — каже, — муторно й боязко.
Пішов виконувати громадянський обов’язок
в місто Фастів, у будівельну частину.
Як я ненавиджу цю країну!
Кожен готовий смоктати за подачку.
Будуть працювати просто за жрачку.
Живуть, як змії, не показуючи виду.
Я ніколи звідси не поїду».
Віддав своє труду і обороні.
Останні роки сидить на стадіоні.
Сидить восени, сидить улітку,
розповідає про трансферну політику:
«В клубі празник — змінився власник,
ліве бабло — найкращий подразник.
Наші традиції — здати позиції,
решту зроблять негри й бразильці.
Бути кращим дається не кожному,
чесний футбол занадто дорого коштує.
Все купується, все продається,
окрім любові й нашого серця!».