Життя Марії

«Ладно, — говорить Фома, —
віра ніколи не приходить сама,
віра — як форель, на яку полюєш,
і тримаєш потому руками обома.

Хай тепер б’є хвостом,
лускою зблискує над блок-постом.
В мене є лише те, що я тримаю в долонях.
Так само ось і з вашим Христом.

Ви самі вірите лише тоді,
коли він втішає вас у біді.
Легко вірити, коли поруч із тобою
хтось радиться з мертвими і ходить по воді».

А старші кажуть: «Фомо,
а з чого ми живемо?
З того, що небо працює, мов машина,
і в надійних руках аварійне кермо.

Ти теж можеш вірити, Фомо, вір,
оскільки жоден демон і жоден звір
не позбавить тебе твого права на віру,
доки ти маєш мову і зір.

Говори про довгі жнива,
про почуті підлоти й побачені дива,
неважливо, чи при цьому хтось тебе почує,
головне — чи знайдеш ти потрібні слова».

І старші стоять над ним,
діляться справжнім і головним,
говорять, як глухонімі зазвичай
говорять із іншим глухонімим.

…Протягом довгих років
життя виловлює боржників
і робить із атеїстів та клерків
місіонерів і чоловіків:

йти в одній із ватаг,
писати знамення на прапорах,
вірити в те, в що насправді не віриш,
не боятись того, що вганяє в страх…