Выбрать главу

Не забувайте Федька Гуски»...

Другого дня ми рушили в Жабокрюківку. Увійшли в село і не знали куди рушати. До холодної – не знаємо, де вона, до дядька Федьчиного – біс його знає, де ж він живе.

Стояли-стояли, а далі рушили навмання через усе село.

Потім нам показали сільраду, і ми подалися туди.

Враз Ягор зупинився й скрикнув:

– Ура, братці, найшли! – і показав у бік рукою.

Ми глянули й побачили недалечко від сільради невеличке приміщення з одним віконцем. Ми були певні, що Федя там, бо до віконця було причеплено пляток, а на ньому напис:

«Не забувайте Федька Гуки!»

4. Любов Федька Гуски

Ми сиділи на дубках біля сельбуду, і Федя, обнявши мене однією рукою й примруживши око, час-од-часу спльовуючи, розповідав мені сумну свою любовну історію:

– Спочатку наші дипломатичні взаємовідносини з Дунькою були досить добрі й нормальні – обніму, було, кріпко, цмокну в щоку, а вона лише солідарно підморгує та хіба коли-не-коли скаже:

– Федьку, не політиканствуй, куди ти ото рукою поліз? Ану зараз же вийми!

У Дуньчиній клуні я був як у себе дома, це було, так би мовити, моє повпредство. Прийду, ляжу на примістку й почуваю себе, як недоторкана особа на ворожій території.

Так було до тої пори, доки в наші справи не встрявали Дуньчині батьки й не мали ніякого впливу на її особу. Але якось (Федя зітхнув) Дунька підпала під вплив батька й матері і почала вірити їх брехливим наклепам.

Захопивши владу до своїх рук, батько Й мати – ці твердолобі консерватори – повели таку скажену агітацію проти мене, що я не знав, де й дітись.

От, уяви собі, одного разу в неділю виходить Дуньчина мати – цей міністер внутрішніх хатніх справ – на колодки і привселюдно на жіночому, так би мовити, парламенті виступає з провокаційною мовою, мовляв, Федько Гуска – барбос і падло, та я його, ракла, й у двір до себе не пушу, а не то що дочку заміж за нього оддам. На колодках у той час була тітка Мокрина, а ти ж знаєш тітку Мокрину – це ж не жінка, а чортова радіотрансляція. Через день все село знало про виступ і з усіх боків коментувало промову Дуньчиної матері – натякаючи на загострення взаємовідносин поміж нами та на розрив.

Я сам добре почував, що тут пахне розривом.

І не помилився. Одного разу я таки підмовив Дуньку піти погуляти і, залишивши піджак свій у клуні, пішов на леваду.

Через годину повернувся й побачив жахливу картину. На мій піджак Дуньчині батьки зробили ганебний наскок. Це був справжній розгром.

Як потім виявилося, батьки шукали якогось листа, що начебто я писав до Гапки Сапронової.

Це мене так обурило, та й справді, братушка, це ж було нечуване нахабство, що я тут же у Дуньчиному дворі помінявся з матір'ю гострими нотами. На другий дінь у селі тільки й розмови було, що про мій розрив. Ворожі до мене кола населення галасували, що, мовляв, так йому і треба, сучому синові, і побоювалися – коли б я Дуньчиним батькам вікон не побив.

Помірковані кола стояли на моєму боці.

– Ну, а як же ти, – не шкодуєш? – запитав я Федю.

Федя глянув на мене, усміхнувся, плюнув і гордо промовив:

– Мені хіба що – вони плакати будуть, а не я. Я ще вчора з хуторів двоє замовлень одержав: Хвеська Карпова – гуляти в неділю заклика, а Горпина Капронова на Покрову прохає прийти, – он як – поняв?

5. Федько Гуска про нові методи

Оця зустріч з Гускою відбулася в надзвичайному місці, а саме на печі.

Ніхто на селі не знав, де Федько. Тоді я пішов до його хати.

– А де ж це Федя? – здивовано запитав матір.

Вона вилаялась і нехотя хитнула на піч.

– Вилежується, барбос, щоб йому боки одлежало!

За комином хтось важко зітхнув, заворушився, і знайомий Федьчин голос спокійно буркнув:

– Киньте ви старі методи самокритики. Хто там?

– Я! Хіба не впізнаєш?

– А-а! – зрадів голос. – Чого ж ти стоїш – лізь сюди без докладу – я не бюрократ.

За хвилинку я сидів біля Гуски. Він лежав, як завжди, спокійно на гарячій черені, розкуйовджений і заспаний.

– Чого, Федю, лежиш?!

– А чого ти сидиш?! – спокійно відповів він.

Далі смачно чвиркнув кудись на комин.

– Слухай, що ти робиш, там же мати! – злякався я.

Федько гордо посміхнувся.

– Не бійся. В матір не попаду, я тепер за новою методою плюю, – лежачи. Плюну через комин і в помийницю попаду. Насобачився!

Тепер я посміхнувся.

– А хіба й ти за нові методи?

– Спрашуєш! – і Федько зітхнув. – Уже через них і постраждав. Позавчора із зборів вивели.