Не забувайте Федька Гуски»...
Другого дня ми рушили в Жабокрюківку. Увійшли в село і не знали куди рушати. До холодної – не знаємо, де вона, до дядька Федьчиного – біс його знає, де ж він живе.
Стояли-стояли, а далі рушили навмання через усе село.
Потім нам показали сільраду, і ми подалися туди.
Враз Ягор зупинився й скрикнув:
– Ура, братці, найшли! – і показав у бік рукою.
Ми глянули й побачили недалечко від сільради невеличке приміщення з одним віконцем. Ми були певні, що Федя там, бо до віконця було причеплено пляток, а на ньому напис:
«Не забувайте Федька Гуки!»
4. Любов Федька Гуски
Ми сиділи на дубках біля сельбуду, і Федя, обнявши мене однією рукою й примруживши око, час-од-часу спльовуючи, розповідав мені сумну свою любовну історію:
– Спочатку наші дипломатичні взаємовідносини з Дунькою були досить добрі й нормальні – обніму, було, кріпко, цмокну в щоку, а вона лише солідарно підморгує та хіба коли-не-коли скаже:
– Федьку, не політиканствуй, куди ти ото рукою поліз? Ану зараз же вийми!
У Дуньчиній клуні я був як у себе дома, це було, так би мовити, моє повпредство. Прийду, ляжу на примістку й почуваю себе, як недоторкана особа на ворожій території.
Так було до тої пори, доки в наші справи не встрявали Дуньчині батьки й не мали ніякого впливу на її особу. Але якось (Федя зітхнув) Дунька підпала під вплив батька й матері і почала вірити їх брехливим наклепам.
Захопивши владу до своїх рук, батько Й мати – ці твердолобі консерватори – повели таку скажену агітацію проти мене, що я не знав, де й дітись.
От, уяви собі, одного разу в неділю виходить Дуньчина мати – цей міністер внутрішніх хатніх справ – на колодки і привселюдно на жіночому, так би мовити, парламенті виступає з провокаційною мовою, мовляв, Федько Гуска – барбос і падло, та я його, ракла, й у двір до себе не пушу, а не то що дочку заміж за нього оддам. На колодках у той час була тітка Мокрина, а ти ж знаєш тітку Мокрину – це ж не жінка, а чортова радіотрансляція. Через день все село знало про виступ і з усіх боків коментувало промову Дуньчиної матері – натякаючи на загострення взаємовідносин поміж нами та на розрив.
Я сам добре почував, що тут пахне розривом.
І не помилився. Одного разу я таки підмовив Дуньку піти погуляти і, залишивши піджак свій у клуні, пішов на леваду.
Через годину повернувся й побачив жахливу картину. На мій піджак Дуньчині батьки зробили ганебний наскок. Це був справжній розгром.
Як потім виявилося, батьки шукали якогось листа, що начебто я писав до Гапки Сапронової.
Це мене так обурило, та й справді, братушка, це ж було нечуване нахабство, що я тут же у Дуньчиному дворі помінявся з матір'ю гострими нотами. На другий дінь у селі тільки й розмови було, що про мій розрив. Ворожі до мене кола населення галасували, що, мовляв, так йому і треба, сучому синові, і побоювалися – коли б я Дуньчиним батькам вікон не побив.
Помірковані кола стояли на моєму боці.
– Ну, а як же ти, – не шкодуєш? – запитав я Федю.
Федя глянув на мене, усміхнувся, плюнув і гордо промовив:
– Мені хіба що – вони плакати будуть, а не я. Я ще вчора з хуторів двоє замовлень одержав: Хвеська Карпова – гуляти в неділю заклика, а Горпина Капронова на Покрову прохає прийти, – он як – поняв?
5. Федько Гуска про нові методи
Оця зустріч з Гускою відбулася в надзвичайному місці, а саме на печі.
Ніхто на селі не знав, де Федько. Тоді я пішов до його хати.
– А де ж це Федя? – здивовано запитав матір.
Вона вилаялась і нехотя хитнула на піч.
– Вилежується, барбос, щоб йому боки одлежало!
За комином хтось важко зітхнув, заворушився, і знайомий Федьчин голос спокійно буркнув:
– Киньте ви старі методи самокритики. Хто там?
– Я! Хіба не впізнаєш?
– А-а! – зрадів голос. – Чого ж ти стоїш – лізь сюди без докладу – я не бюрократ.
За хвилинку я сидів біля Гуски. Він лежав, як завжди, спокійно на гарячій черені, розкуйовджений і заспаний.
– Чого, Федю, лежиш?!
– А чого ти сидиш?! – спокійно відповів він.
Далі смачно чвиркнув кудись на комин.
– Слухай, що ти робиш, там же мати! – злякався я.
Федько гордо посміхнувся.
– Не бійся. В матір не попаду, я тепер за новою методою плюю, – лежачи. Плюну через комин і в помийницю попаду. Насобачився!
Тепер я посміхнувся.
– А хіба й ти за нові методи?
– Спрашуєш! – і Федько зітхнув. – Уже через них і постраждав. Позавчора із зборів вивели.