7. Федько Гуска в загсі
Далеко попереду нашої підводи білою блискучою дорогою прямувала вайлувата постать. Коли наші сани порівнялись з нею, постать сміливо сіпнула за повідки коней і гукнула:
– Стій, бюрократи, – підвозь Федька Гуску!
– А-а, Федю, – озвався я, – сідай!
– А що ж ти, думаєш, – не сяду? – і Федько з розгону стрибнув у сани.
– Де, Федю, був?
– У загсі. .
– Ти?!
– Я.
– А. де ж наречена?
Фадько поважно повернувся й показав руками назад.
– Кажись, – он – он чвалає...
Ми здивовано озирнулися, а Федько сів зручніше й пояснив:
– Важко тепер, братці, дівчину путящу знайти – дуже важко! Вже в загсі розглядів, що за пташка, а то б – пропадай молоде життя моє! Після отого конфлікту з Дуньчиними батьками я припинив з Дунькою всякі стосунки й почав ходити до Мотрі. Ходив я, ходив – горнеться дівчина до мене, а я візьми та й бухни:
– Ходімо в загс.
А вона:
– Ходім.
Зібралися й пішли.
Прийшли, а там черга, та така, як на гріх – і в хаті не вміщається. Стали ми на дворі й стоїмо. Стоїмо, а воно мороз, невесело стало мені, думки сумні заворушилися про життя молоде і т. ін. Глянув на молоду, стоїть вона посиніла й посміхається до мене.
«І чого б ото, думаю, посміхатися?»
Став докладніше фотографію її розглядати – незавидна фотографія: у мене носик, а в неї ціла носюра, а в дітей, думаю, од такої спадщини що буде? Горнеться вона до мене:
– Чи скоро там, Федю!
– Не вмреш, – кажу, – почекаєш, не така вже й цяця.
Вона тоді:
– А ти що?!
А я:
– Та не те, що ти!
Вона мені:
– Хто, ти?!
Я їй:
– Я!
Вона до мене, а я до неї, я слово, вона десять. Я тоді рішуче:
– Ти, – кажу, – що, на розрив нариваєшся?
– Плювала я на тебе й на розрив твій! – кричить вона.
– Я тебе, – кажу, – плюну, чортова зазноба!
За криком не зчулися, як і черга наша дійшла до столу.
– Товариші, не затримуйте, реєструйтесь швидше, – гукає реєстратор. – Згодні? Хочете записатись?
Я до нього:
– Та що мені життя не миле, щоб я з оцією тигрою записався? – та од столу.
Гуска замовк, а згодом знову зітхнув і сумно сказав:
– Важко тепер знайти путящу подругу життя, дуже важко...
Ініціятива
– А то ви, папашо, здря мене словами нехорошими взиваєте, – промовив Андрій Книш, скидаючи з лівої ноги чобіт. Почухав п'яту, скинув другий 1 поліз на піч.
– Хіба мені, думаєте, важко кізяки з хліву вичистити, або Маньці різки нарізати, – то все пусте, жаль бере тільки, що ініціятиви своєї прикласти нікуди, от що, папашо.
Далі поклав ноги на комин, руки під спину до гарячого череня, і знову звернувся до батька:
– Ви, папашо, правильно мислити не можете, ви так-таки гляньте на наше господарство з точки зору політичної економіки і побачите, що не господарство, а пережиток старого капіталістичного общества, важкі наслідки царського режиму, що триста років гнітив робітничу клясу і селянство, – он що, а ви мене попрікаєте, так би сказать, паразитом узиваєте. Ви мені «фордзон» дайте, тоді я вам покажу, як хазяйствувати.
Андруша потягся й солодко позіхнув.
– Хіба в нашому хазяйстві я можу ініціятиву прикласти, коли я, папашо, реальних наслідків у цьому не бачу, хоч-не-хоч – «упадочний настрій» буде. Щоб не бути голословним, я вам факти наведу, наприклад, «фордзон», папашо, – сів я на нього, придавив відповідну пружинку (Андруша вперся ногою в комин) і пішла рвать, цок-цок – впорав десятину, а хіба нахазяйнуєш з нашою кобилою, і коли ти її батогом, а вона тобі й амортизацію просить.
– Або ще факт, – Манька наша. Мені соромно до неї і підступити: засмоктана, худа, в кізяках, наче з барди вилізла. Ну, а так подумайте собі, не дай всього та делегація з-за кордону до нас у Гнидівку заїде та дипломатичним голосом запитає:
– «Ану, товаришу Книшу, господарство своє покажіть нам, будь ласка».
– Мені, папашо, аж страшно подумати. Це не корова, а прямо таки підрив авторитету, непорозуміння в нашій сільсько-господарській системі. Ви, папашо, дайте мені корову швайцарської породи, хлів з німецькою підлогою та дахом голяндським, то я такого покажу, що хоч і самій американській делегації, так носа втру...
На печі було тепло й Андруша знову солодко позіхнув і, вже сонно, казав далі:
– Таку ж не... радіс... ну ка... рти... ну ми ба... чимо..., коли глянем… о на наше три... пілля. По... ки ми... не... п… р... е...