Выбрать главу
ОБ'ЯВА
Це не експонат лежить, а Федя Гуска, – не чіпай і рукою не руш, бо по пиці з'їздю

7. Федько Гуска в загсі

Далеко попереду нашої підводи білою блискучою дорогою прямувала вайлувата постать. Коли наші сани порівнялись з нею, постать сміливо сіпнула за повідки коней і гукнула:

– Стій, бюрократи, – підвозь Федька Гуску!

– А-а, Федю, – озвався я, – сідай!

– А що ж ти, думаєш, – не сяду? – і Федько з розгону стрибнув у сани.

– Де, Федю, був?

– У загсі. .

– Ти?!

– Я.

– А. де ж наречена?

Фадько поважно повернувся й показав руками назад.

– Кажись, – он – он чвалає...

Ми здивовано озирнулися, а Федько сів зручніше й пояснив:

– Важко тепер, братці, дівчину путящу знайти – дуже важко! Вже в загсі розглядів, що за пташка, а то б – пропадай молоде життя моє! Після отого конфлікту з Дуньчиними батьками я припинив з Дунькою всякі стосунки й почав ходити до Мотрі. Ходив я, ходив – горнеться дівчина до мене, а я візьми та й бухни:

– Ходімо в загс.

А вона:

– Ходім.

Зібралися й пішли.

Прийшли, а там черга, та така, як на гріх – і в хаті не вміщається. Стали ми на дворі й стоїмо. Стоїмо, а воно мороз, невесело стало мені, думки сумні заворушилися про життя молоде і т. ін. Глянув на молоду, стоїть вона посиніла й посміхається до мене.

«І чого б ото, думаю, посміхатися?»

Став докладніше фотографію її розглядати – незавидна фотографія: у мене носик, а в неї ціла носюра, а в дітей, думаю, од такої спадщини що буде? Горнеться вона до мене:

– Чи скоро там, Федю!

– Не вмреш, – кажу, – почекаєш, не така вже й цяця.

Вона тоді:

– А ти що?!

А я:

– Та не те, що ти!

Вона мені:

– Хто, ти?!

Я їй:

– Я!

Вона до мене, а я до неї, я слово, вона десять. Я тоді рішуче:

– Ти, – кажу, – що, на розрив нариваєшся?

– Плювала я на тебе й на розрив твій! – кричить вона.

– Я тебе, – кажу, – плюну, чортова зазноба!

За криком не зчулися, як і черга наша дійшла до столу.

– Товариші, не затримуйте, реєструйтесь швидше, – гукає реєстратор. – Згодні? Хочете записатись?

Я до нього:

– Та що мені життя не миле, щоб я з оцією тигрою записався? – та од столу.

Гуска замовк, а згодом знову зітхнув і сумно сказав:

– Важко тепер знайти путящу подругу життя, дуже важко...

Ініціятива

– А то ви, папашо, здря мене словами нехорошими взиваєте, – промовив Андрій Книш, скидаючи з лівої ноги чобіт. Почухав п'яту, скинув другий 1 поліз на піч.

– Хіба мені, думаєте, важко кізяки з хліву вичистити, або Маньці різки нарізати, – то все пусте, жаль бере тільки, що ініціятиви своєї прикласти нікуди, от що, папашо.

Далі поклав ноги на комин, руки під спину до гарячого череня, і знову звернувся до батька:

– Ви, папашо, правильно мислити не можете, ви так-таки гляньте на наше господарство з точки зору політичної економіки і побачите, що не господарство, а пережиток старого капіталістичного общества, важкі наслідки царського режиму, що триста років гнітив робітничу клясу і селянство, – он що, а ви мене попрікаєте, так би сказать, паразитом узиваєте. Ви мені «фордзон» дайте, тоді я вам покажу, як хазяйствувати.

Андруша потягся й солодко позіхнув.

– Хіба в нашому хазяйстві я можу ініціятиву прикласти, коли я, папашо, реальних наслідків у цьому не бачу, хоч-не-хоч – «упадочний настрій» буде. Щоб не бути голословним, я вам факти наведу, наприклад, «фордзон», папашо, – сів я на нього, придавив відповідну пружинку (Андруша вперся ногою в комин) і пішла рвать, цок-цок – впорав десятину, а хіба нахазяйнуєш з нашою кобилою, і коли ти її батогом, а вона тобі й амортизацію просить.

– Або ще факт, – Манька наша. Мені соромно до неї і підступити: засмоктана, худа, в кізяках, наче з барди вилізла. Ну, а так подумайте собі, не дай всього та делегація з-за кордону до нас у Гнидівку заїде та дипломатичним голосом запитає:

– «Ану, товаришу Книшу, господарство своє покажіть нам, будь ласка».

– Мені, папашо, аж страшно подумати. Це не корова, а прямо таки підрив авторитету, непорозуміння в нашій сільсько-господарській системі. Ви, папашо, дайте мені корову швайцарської породи, хлів з німецькою підлогою та дахом голяндським, то я такого покажу, що хоч і самій американській делегації, так носа втру...

На печі було тепло й Андруша знову солодко позіхнув і, вже сонно, казав далі:

– Таку ж не... радіс... ну ка... рти... ну ми ба... чимо..., коли глянем… о на наше три... пілля. По... ки ми... не... п… р... е...